Понад 90% території Галапагоських островів є національним заповідником, адже вони вирізняються своїм унікальним рослинним та тваринним світом, який не має аналогів на планеті. Саме тут Чарльз Дарвін вивчав місцевих зябликів і розробив свою теорію про походження видів і еволюцію. Своєю появою острови завдячують вулканічній активності, які і сьогодні формують їхні ландшафти, а назвою – гігантській черепасі (найбільшій на землі, яка живе понад 100 років). Розташовані Галапагоські острови або архіпелаг Колон (офіційна назва) у Тихому Океані, за 972 км від узбережжя Південної Америки і їхня територія адміністративно належить Еквадору. Галапагоський архіпелаг формують острови, скелі та рифи. Головним островом архіпелагу є Ізабелла вулканічна діяльність присутня і сьогодні. Ще на поч. ХХ ст. острів заселяли або пірати, або каторжники і лише у 1930-х рр. Галапагоси оголосили національним парком, а у 1985 р. острови отримали статус біосферного заповідника. Також територія є Всесвітньою спадщиною ЮНЕСКО. Охороняється тут є і акваторія біля архіпелагу, площа якої складає близько 70 000 км2. Вона є другою за величиною на планеті «морською природоохоронною зоною» після Австралійського Бар'єрного рифу. Довгий час острови були ізольовані і в той час всі живі організми,…

Білого ведмедя вважають живим символом Арктики. У світі за оцінками фахівців налічують від 22 до 31 тис цих тварин. Білі ведмеді чудово пристосовані до життя в Арктиці. Вони надзвичайно витривалі – можуть швидко долати значні відстані, розвиваючи швидкість до 40 км/годину, але зазвичай вони пересуваються зі швидкістю від 3 до 6,5 км/год. Їхні стопи, за винятком чорних подушечок на підошві, покриті хутром, що надає більшої стійкості під час руху по кризі. Коли білий ведмідь іде по крижині, його лапи зігнуті, а кігті направлені до середини. Завдяки такій ході цей великий звір може утримувати рівновагу та не ковзатися. По гладеньких і ковзких схилах ведмідь з’їжджає вниз на животі, гальмуючи розпластаними задніми лапами. Ареал білого ведмедя циркумполярний – охоплює південні частини Північного Льодовитого океану та його узбережжя. Поширення виду на північ обмежене багаторічною кригою, у якій не формуються ополонки; найпівденнішим місцем, де підтверджено присутність білого ведмедя, є затока Джеймс у Канаді. Недавні дослідження мітохондріальної ДНК різних видів ведмедів вказували на те, що всі сучасні білі ведмеді походять від популяції бурих ведмедів, що існувала на Алясці близько 120 тисяч років тому. Однак таке…

Девонський період (девон) – четвертий геологічний період палеозойської ери тривалістю близько 55 млн років. Почався 419,2 ± 3,2 млн років тому, а закінчився 358,9 ± 0,4 млн років тому. У девоні виділяють три епохи: Верхня, Середня і Нижня. Тектоніка Ранньодевонська епоха була вираженою геократичною епохою. На її протязі завершилися каледонські тектонічні рухи. Розпочалися значні регресії моря, що підсилювалися значними підняттями. Їхнім наслідком була інтенсифікація денудації суходолу, особливо у найбільш прогнутих ділянках платформ – наприклад на озерно-алювіальних внутрішньоматерикових низовинах або в межах великих дельт річок, де у великому обсязі відбувалося накопичення уламкових відкладів різної розмірності. Великі простори Північноамериканського і Східноєвропейського континентів займали мілководні моря з максимальною глибиною не більше 400 м. На завершальній стадії каледонського горотворення у результаті диференціації тектонічних рухів, а також їх значної амплітуди, в межах геосинклінальних поясів і на периферії більшості платформ, які зазнали значного підняття, утворилися міжгірські і передгірні прогини і западини. Максимальна висота континентів в цей час не перевищувала 2000 м над рівнем моря. Морські ландшафти характеризувалися великою різноманітністю. Низинні та підвищенні морські узбережжя були сильно порізані. Поряд із затоками існували лагуни і естуарії, часто відгороджені…

Силурійський період (силур) – третій геологічний період палеозойської ери тривалістю близько 42 млн років. Почався 443,8 ± 1,5 млн років тому, а закінчився 419,2 ± 3,2 млн років тому. У силурі виділяють чотири епохи: Лландоверійську, Венлокську, Лудловську і Пржидолську. Тектоніка Характерна особливість силурійського періоду – поступове опускання суші під воду. Моря розмивали більшість щойно сформованих гірських масивів і затопили величезні площі. Повільне занурення суші і опускання дна океану призвели до накопичення осадових порід-мергелів, пісковиків, доломітів, граптолітових сланців, брахіоподових і коралових вапняків. Гігантський суперконтинент Гондвана (якому судилося розділитися сотні мільйонів років тому на Антарктиду, Австралію, Африку і Південну Америку) поступово перемістився у південну півкулю, в той час як менший континент Лаврентія (майбутня Північна Америка) зайняв екватор. В кінці силуру відбуваються горотворні процеси, завдяки яким сформувалися Скандинавські і Кембрійські гори, а також гори Південної Шотландії та Східної Гренландії. На місці Сибіру утворився великий материк Ангарида, частково сформувалися Кордильєри. Клімат протягом усього силурійського періоду, ймовірно, був теплим, вологим і лише в кінці силуру на півночі він став сухим і спекотним. Гідросфера й атмосфера Силурійський період став часом, коли Земля зазнала значних змін, що…

Гліцинія (Wisteria) – рід рослин сімейства Бобові. Назву зареєстровано англійським ботаніком і зоологом Томасом Наттеллом (1786–1859) і походить від прізвища американського професора анатомії Пенсільванського університету Каспара Вістара, (1761–1818). Від квітучої гліцинії неможливо відірвати погляд. Вона заповнює простір феєрверком різноманітних кольорів і відтінків – від світло-блакитних і ніжно-рожевих, до інтенсивно-фіолетових і кремово-білих, в які забарвлені суцвіття у формі довгих ефектних грон, рясним водоспадом спадаючих вниз. Коли гліцинія цвіте, прогулянка серед цього райського виру фарб нагадує чарівний сон, де немає місця, ні смутку, ні печалі. Адже не дарма кажуть, що перебуваючи в її оточенні, ти немов опиняєшся в раю. У перекладі з грецької мови назва цієї рослини означає «солодкий». Вона дійсно протягом усього етапу цвітіння наповнює навколишнє повітря приємним солодким ароматом. Ця рослина - одна з найкрасивіших представників флори. Види цього роду – це субтропічні, деревовидні, листопадні, рідше напівлистопадні ліани, здерев’янілі біля основи, що проростають у субтропічних районах Східної Азії і Північної Америки. Поширені в лісах Китаю в провінціях Хубей і Сичуань. Широко розповсюджені по всьому світу як декоративні рослини, але перевагу надають територіям у вологому субтропічному кліматі. В Україні культивується здебільшого…

З 15 березня стартує робота нового студентського англомовного гуртка «Naturally» під керівництвом доцента кафедри фізичної географії, геоморфології та палеогеографії Дарії Холявчук. До участі запрошуються студенти будь-якої спеціальності географічного факультету із бажанням розвивати професійну англійську мову та застосовувати її в науковій діяльності, прагненням долучитись до міжнародної наукової спільноти і брати участь в академічній мобільності. Looking forward to meeting you Для реєстрації заповніть анкету Завантажити проєкт положення одним файлом можна за посиланням нижче: Проєкт положення про студентський науковий гурток "Naturally" Науковий гурток – організаційне утворення на кафедрі, учасниками якого є широке коло здобувачів вищої освіти географічного факультету, що формується за напрямком наукової діяльності кафедри відповідно до затверджених тематичних планів роботи кафедри. Діяльність наукового гуртка спрямована на розвиток творчих здібностей студентів, здобуття знань та умінь через дослідження з метою набуття ними фахових та соціальних компетентностей шляхом популяризації міжнародних наукових здобутків, залучення до міжнародних наукових подій, організацій та співпраці у галузі та практикування академічної англійської мови. Мета гуртка створення сприятливих умов для підготовки студентської молоді до самостійної творчої, навчальної та наукової роботи із застосуванням англійської мови, сприяння академічній мобільності та інтеграції здобувачів у міжнародний…

Ордовицький період (ордовик) – другий геологічний період палеозойської ери тривалістю близько 42 млн років. Почався 485,4 ± 1,9 млн років тому, а закінчився 443,8 ± 1,5 млн років тому. В ордовику виділяють три епохи: Нижню, Середню і Верхню. Тектоніка В ордовицькому періоді розміри багатьох континентів і їхнє положення на земній сфері зазнали істотних змін. Лише Гондвана в ранньому і середньому ордовику зберегла колишні розміри і приблизно те ж розташування. Як і раніше, існували два великих океани – палео-Атлантичний і палео-Азіатський. У порівнянні з кембрієм збільшилися площі епіконтінентальних морів, які розташовувалися на території сучасної Австралії і Південної Америки. У північній півкулі відбувалися зближення Сибірського і Китайського континентів, тимчасове замикання у південній частині палео-Атлантичного океану і формування океану палео-Тетіс. Останній відділяв молоду Лавразію від Гондвани. У пізньому ордовику морські басейни, розташовані на периферії континентів – зникли. У результаті регресії істотно збільшилася площа суші. Південний полюс у цей час розташовувався на південній околиці Гондвани. Характерною особливістю ордовицького періоду є різке зростання тектонічної і вулканічної діяльності. Інтенсивні підняття відбувалися на периферії платформних областей на межі ордовика і силуру. В результаті потужних тектонічних рухів, викликаних…

Як давно ви були на хмарі № 9, а коли малювали їх, чи може милувались заходом Сонця?! Так, все це нагадує нам про хмари як неймовірну декорацію атмосфери та, зрештою, можливість її ідентифікації. Хмари стали символом прогнозу погоди. У 1975 році 22-річний графічний дизайнер Марк Аллен застосував символ-магнітик купчастих хмар для презентації прогнозу погоди служби BBC. Так, це були саме купчасті хмари – найвиразніші у своїй формі і найулюбленіші елементи дитячих малюнків. Цей символ проіснував до 2005 року. Відтоді Бі бі Сі повністю змінили погодну графіку – вона стала динамічною і тривимірною, демонструючи рухи хмар і атмосферних опадів у режимі реального часу. Саме форма стала однією з перших ознак класифікації різноманіття хмар. Історія обліку хмар сягає 1802 року, коли британський метеоролог-аматор Люк Говард розробив основну номенклатуру хмар, де за основу прийняті їхня висота і зовнішній вигляд. Хмари класифікувались відповідно до латинської системи, схожої до класифікації рослин і тварин Карла Ліннея. Із подальшим розвитком метеорології різні держави створювали власні погодні термінологічні словники та класифікаційні системи. Відсутність узгодженості між ними призводила до плутанини, тим паче, що погода не визнає національних кордонів. Перш,…

Кембрійський період (кембрій) – перший геологічний період палеозойської ери і фанерозойського еону загалом. Почався 541,0 ± 1,0 млн років тому, а закінчився 485,4 ± 1,9 млн років тому. Отже, кембрій тривав приблизно 56 млн років У кембрії виділяють чотири епохи: Тереновіанську, Епоху 2, Мяолінгіанську або Епоху 3 і Фуронгійську. Тектоніка На початку кембрійського періоду існував один-єдиний величезний континент, якому вчені дали назву Пангея, що з грецького перекладається як «вся земля». З часом Пангея розпалася на частини, які стали основою сучасних континентів. Наприкінці кембрійського періоду Пангея поділилася на два надконтиненти: Лаврентію у Північній півкулі та Гондвану у Південній. Простір між двома гігантськими континентами був зайнятий морем Тетіс. У кембрії існували два великих океани – палео-Атлантичний і палео-Азіатський, в центральних частинах яких розташовувалися серединно-океанічні хребти. Велика частина Гондвани протягом майже всього кембрію залишалася сушею, в межах якої переважали височини, рівнини і гірські масиви. Море періодично наступало лише на окраїнні частини цього континенту. Наприкінці кембрійського періоду розпочалися активні фази каледонської складчастості – Фінмаркська та Ємтландська. Каледонська складчастість особливо чітко проявилася у Великобританії, на Скандинавському півострові, Шпіцбергені, Ньюфаундленді, в Казахстані, Західних Саянах і Аппалачах.…

Протерозой (з грецької (proteros) – перший, старший і (zoe) – життя) – найтриваліший геологічний еон, наступний після архею. Так, нижньою межею протерозою вважають час 2,5 млрд років тому. Верхньою – 541 млн років тому ± 1 млн. За сучасними уявленнями через низку еволюційних змін і подій протерозой поділений на 3 періоди: палеопротерозой, мезопротерозой і неопротерозой. Тектоніка Протягом протерозойського еону продовжували формуватися ядра континентів з фрагментів найдавніших протоконтинентів – кратонів. Зокрема під час палеопротерозою сформувалися значні частини щитів Індії, Північного Китаю і Південної Америки. Так, найдавніше ядро Південної Америки – так званий амазонський кратон, займає майже всю північну і центральну частину Бразилії з прилеглими регіонами Венесуели, Гайани і Сурінаму. На схід від амазонського кратону збереглися фрагменти архейського щита. Ядро континентальної частини Європи також сформувалося під час протерозойської ери – шляхом об’єднання трьох кратонів у єдиний континент Балтика: Фенноскандії, що займає територію Балтійського щита, і який сформувався в архейськой час, Волго-Уральського (басейн річки Волги) і Сарматського, на території України, Молдови і прилеглої частини Румунії. Об’єднання цих трьох кратонів завершилося до кінця палеопротерозою – 1600 млн років тому. Протерозойське походження має і континентальне…