З 15 березня стартує робота нового студентського англомовного гуртка «Naturally» під керівництвом доцента кафедри фізичної географії, геоморфології та палеогеографії Дарії Холявчук. До участі запрошуються студенти будь-якої спеціальності географічного факультету із бажанням розвивати професійну англійську мову та застосовувати її в науковій діяльності, прагненням долучитись до міжнародної наукової спільноти і брати участь в академічній мобільності. Looking forward to meeting you Для реєстрації заповніть анкету Завантажити проєкт положення одним файлом можна за посиланням нижче: Проєкт положення про студентський науковий гурток "Naturally" Науковий гурток – організаційне утворення на кафедрі, учасниками якого є широке коло здобувачів вищої освіти географічного факультету, що формується за напрямком наукової діяльності кафедри відповідно до затверджених тематичних планів роботи кафедри. Діяльність наукового гуртка спрямована на розвиток творчих здібностей студентів, здобуття знань та умінь через дослідження з метою набуття ними фахових та соціальних компетентностей шляхом популяризації міжнародних наукових здобутків, залучення до міжнародних наукових подій, організацій та співпраці у галузі та практикування академічної англійської мови. Мета гуртка створення сприятливих умов для підготовки студентської молоді до самостійної творчої, навчальної та наукової роботи із застосуванням англійської мови, сприяння академічній мобільності та інтеграції здобувачів у міжнародний…

Ордовицький період (ордовик) – другий геологічний період палеозойської ери тривалістю близько 42 млн років. Почався 485,4 ± 1,9 млн років тому, а закінчився 443,8 ± 1,5 млн років тому. В ордовику виділяють три епохи: Нижню, Середню і Верхню. Тектоніка В ордовицькому періоді розміри багатьох континентів і їхнє положення на земній сфері зазнали істотних змін. Лише Гондвана в ранньому і середньому ордовику зберегла колишні розміри і приблизно те ж розташування. Як і раніше, існували два великих океани – палео-Атлантичний і палео-Азіатський. У порівнянні з кембрієм збільшилися площі епіконтінентальних морів, які розташовувалися на території сучасної Австралії і Південної Америки. У північній півкулі відбувалися зближення Сибірського і Китайського континентів, тимчасове замикання у південній частині палео-Атлантичного океану і формування океану палео-Тетіс. Останній відділяв молоду Лавразію від Гондвани. У пізньому ордовику морські басейни, розташовані на периферії континентів – зникли. У результаті регресії істотно збільшилася площа суші. Південний полюс у цей час розташовувався на південній околиці Гондвани. Характерною особливістю ордовицького періоду є різке зростання тектонічної і вулканічної діяльності. Інтенсивні підняття відбувалися на периферії платформних областей на межі ордовика і силуру. В результаті потужних тектонічних рухів, викликаних…

Як давно ви були на хмарі № 9, а коли малювали їх, чи може милувались заходом Сонця?! Так, все це нагадує нам про хмари як неймовірну декорацію атмосфери та, зрештою, можливість її ідентифікації. Хмари стали символом прогнозу погоди. У 1975 році 22-річний графічний дизайнер Марк Аллен застосував символ-магнітик купчастих хмар для презентації прогнозу погоди служби BBC. Так, це були саме купчасті хмари – найвиразніші у своїй формі і найулюбленіші елементи дитячих малюнків. Цей символ проіснував до 2005 року. Відтоді Бі бі Сі повністю змінили погодну графіку – вона стала динамічною і тривимірною, демонструючи рухи хмар і атмосферних опадів у режимі реального часу. Саме форма стала однією з перших ознак класифікації різноманіття хмар. Історія обліку хмар сягає 1802 року, коли британський метеоролог-аматор Люк Говард розробив основну номенклатуру хмар, де за основу прийняті їхня висота і зовнішній вигляд. Хмари класифікувались відповідно до латинської системи, схожої до класифікації рослин і тварин Карла Ліннея. Із подальшим розвитком метеорології різні держави створювали власні погодні термінологічні словники та класифікаційні системи. Відсутність узгодженості між ними призводила до плутанини, тим паче, що погода не визнає національних кордонів. Перш,…

Кембрійський період (кембрій) – перший геологічний період палеозойської ери і фанерозойського еону загалом. Почався 541,0 ± 1,0 млн років тому, а закінчився 485,4 ± 1,9 млн років тому. Отже, кембрій тривав приблизно 56 млн років У кембрії виділяють чотири епохи: Тереновіанську, Епоху 2, Мяолінгіанську або Епоху 3 і Фуронгійську. Тектоніка На початку кембрійського періоду існував один-єдиний величезний континент, якому вчені дали назву Пангея, що з грецького перекладається як «вся земля». З часом Пангея розпалася на частини, які стали основою сучасних континентів. Наприкінці кембрійського періоду Пангея поділилася на два надконтиненти: Лаврентію у Північній півкулі та Гондвану у Південній. Простір між двома гігантськими континентами був зайнятий морем Тетіс. У кембрії існували два великих океани – палео-Атлантичний і палео-Азіатський, в центральних частинах яких розташовувалися серединно-океанічні хребти. Велика частина Гондвани протягом майже всього кембрію залишалася сушею, в межах якої переважали височини, рівнини і гірські масиви. Море періодично наступало лише на окраїнні частини цього континенту. Наприкінці кембрійського періоду розпочалися активні фази каледонської складчастості – Фінмаркська та Ємтландська. Каледонська складчастість особливо чітко проявилася у Великобританії, на Скандинавському півострові, Шпіцбергені, Ньюфаундленді, в Казахстані, Західних Саянах і Аппалачах.…

Протерозой (з грецької (proteros) – перший, старший і (zoe) – життя) – найтриваліший геологічний еон, наступний після архею. Так, нижньою межею протерозою вважають час 2,5 млрд років тому. Верхньою – 541 млн років тому ± 1 млн. За сучасними уявленнями через низку еволюційних змін і подій протерозой поділений на 3 періоди: палеопротерозой, мезопротерозой і неопротерозой. Тектоніка Протягом протерозойського еону продовжували формуватися ядра континентів з фрагментів найдавніших протоконтинентів – кратонів. Зокрема під час палеопротерозою сформувалися значні частини щитів Індії, Північного Китаю і Південної Америки. Так, найдавніше ядро Південної Америки – так званий амазонський кратон, займає майже всю північну і центральну частину Бразилії з прилеглими регіонами Венесуели, Гайани і Сурінаму. На схід від амазонського кратону збереглися фрагменти архейського щита. Ядро континентальної частини Європи також сформувалося під час протерозойської ери – шляхом об’єднання трьох кратонів у єдиний континент Балтика: Фенноскандії, що займає територію Балтійського щита, і який сформувався в архейськой час, Волго-Уральського (басейн річки Волги) і Сарматського, на території України, Молдови і прилеглої частини Румунії. Об’єднання цих трьох кратонів завершилося до кінця палеопротерозою – 1600 млн років тому. Протерозойське походження має і континентальне…

Архей (з грецької (archios) – стародавній) – геологічний еон, який передує протерозою. Верхньою межею архею прийнято вважати час близько 2,5 млрд років тому (±100 млн), нижньою – 3,8–4 млрд років тому. Розпливчастість нижньої межі архею пояснюється 2-ма підходами щодо її визначення. За першим – вона відзначена появою найдавніших організмів, близько 3,8 млрд років тому. Згідно з другою – нижньою межею слід вважати остаточне формування земної кори та гідросфери у попередньому еоні – Катархеї, про який йшлося у випуску «Яким був догеологічний етап розвитку Землі». Загалом архей тривав приблизно 1,5 млрд років. Архей, за сучасними уявленнями, поділяється на 4 періоди: еоархей, палеоархей, мезоархей та неоархей, які виділені лише хронологічно. Еоархей – нижній період архейського еону, що охоплює часовий інтервал від 4-х до 3,6  мільярда років тому. Еоархей примітний тим, що є часом остаточного формування гідросфери та появою перших прокаріот, строматолітів і найдавніших гірських порід. Наступний період після еоархею – палеоархей. Це час формування першого суперконтиненту в історії Землі – Ваальбари і єдиного Світового океану. До цього часу належать і перші віднайдені залишки живих організмів (бактерій) і слідів їхньої життєдіяльності. Палеоархей тривав…

Закінчила географічний факультет в 2000 році. Захистила докторську дисертацію «Закономірності формування та гідролого-гідрохімічний режим боліт постгляціальних територій України та Польщі» в 2013 р. Доктор географічних наук, науковий експерт в Комітеті геологічних наук Інституту Геології Польської АН. Тематика наукових досліджень - оцінка впливу гідрологічних чинників на гідрохімічний режим річок і боліт; оцінка якості поверхневих і підземних вод; дослідження антропогенної трансформації хімічного складу вод суходолу.

Доктор геолого-мінералогічних наук, доктор географічних наук, доктор технічних наук, професор, академік Академії наук Вищої школи України, академік Академії гірничих наук України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2014). Голова Державної комісії України з запасів корисних копалин. Професор Рудько Г.І. є засновником медичної геоекології. Автор понад 500 наукових праць, з них 62 монографії, понад 40 методичних розробок для гео¬лого-розвідувальної галузі, 15 підручників для вузів.

Закінчив географічний факультет в 1961. Захистив докторську дисертацію на тему “Реконструкція плейстоценових ландшафтів і клімату басейну Дніпра, Дністра і Дунаю”у 1994 р. З 1994 по 2002 – завідувач кафедри геоморфології та палеогеографії Київського національного університету ім. Т.Шевченка. Академік екологічної АН, з 2002 року професор. Досліджував четвертинні відклади України, проводив реконструкцію палеоландшафтів і клімату плейстоцену, займався міжрегіональною кореляцією четвертинних відкладів Європи. Співавтор Стратиграфічної схеми антропогену України, яка використовується при великомасштабному геолого-геоморфологічному та інженерно-геологічному зніманні для будівництва, меліорації та пошуків корисних копалин. Віце-президент Українського географічного товариства у 2000–2004 роках.

Закінчила географічний факультет в 1982 році У 2008 - захистила докторську дисертацію на тему «Еколого-прогнозна оцінка природно-господарської різноманітності Карпато-Подільського регіону України». Доктор географічних наук, професор. З 2008-го - завідувач кафедри соціальної географії та рекреаційного природокористування. Автор шести монографій і трьох навчально-методичних посібників.