Як часто ви відчували і помічали землетруси? Будинки Чернівців – мовчазні свідки плеяди землетрусів з віком понад наші життя. Більше сторіччя тому встановлена перша сейсмічна станція університету Чернівців як відгомін налагодження роботи сейсмічної служби Віденської академії наук після сильного землетрусу у Любляні у 1895 р. На початку ХХ століття – це була одна із 67 сейсмічних станцій світу, дані яких використовувалися для вивчення і прогнозування землетрусів по всьому світу. Землетруси фіксували і значно раніше, використовуючи найрізноманітніші конструкції – сейсмоскопи та сейсмографи. Найдавніший сейсмоскоп винайдений китайським філософом Чанг Хенгом у 132. р. н. е. Це була велика чаша, на зовнішній стороні якої закріплені вісім голів дракона, спрямованих на головні напрямки горизонту. Під кожною головою дракона розташовувалась жаба з ротом, відкритим до дракона. Коли відбувався землетрус, одна чи декілька з восьми пащ драконів випускали кульку у відкритий рот жаби, що перебувала внизу. Напрямок струсу визначався за випущеною кулькою з голови того чи іншого дракона. У хроніках знаходимо повідомлення, що прилад виявив землетрус за 400 миль, який не відчувався в місці розташування сейсмоскопа. Оскільки такі прилади не збережені, лише припускають, що всередині чаші…

У доступній формі автор розповідає про історію відкриття і наукових досліджень Антарктики. Книга присвячується опису атмосфери і океану Антарктики і процесів, що в них відбуваються. Однак в тепловій і динамічній взаємодії також бере участь поверхня материків загалом і в даному випадку поверхня заледеніння і його товща. Тому в книзі приділено чималу увагу долі Антарктиди в тепловому і речовинному балансі її заледеніння. Всі великомасштабні процеси в атмосфері і гідросфері формуються не ізольовано, а у взаємодії. Історія досліджень показує, що підхід до цієї проблеми з часом змінився. Книга має на меті не тільки висвітлити одну з проблем вивчення Антарктики, як одного з найяскравіших прикладів вивчення природи всієї земної кулі, а й привернути увагу молоді до подібних досліджень. Наука про Землю розвивається стрімко. Результати цих досліджень обіцяють цікаві і дуже важливі для практики результати. До них відносяться можливість точного передбачення розвитку процесів, які спостерігаються в природі, можливість управління цими процесами, наприклад погодою і кліматом, збереження і перетворення природи в інтересах людства. Гусев А.М. Антарктика. Океан и атмосфера. Пособие для учащихся. – М.: Просвещение, 1972. – 151 с. Перейти до повнотекстової версії ЗМІСТ Вступ…

Зміст книги відповідає програмі курсу агрокліматології, що читається в Одеському гідрометеорологічному інституті. Книга знайомить студентів з сучасними досягненнями агрокліматології в області сільськогосподарської оцінки клімату, з кліматичної оцінкою небезпечних агрометеорологічних явищ, принципами агрокліматичного районування, проблемою агрокліматичних ресурсів та рядом інших важливих питань. Вважаючи зв’язок агрокліматології з багатьма спорідненими і суміжними науками (загальною кліматологією, фізіологією рослин, рослинництвом тощо) досить тісним, автори прагнули створити такий посібник, який в певних межах враховував б досягнення цих наук. Тому пропонована книга може бути використана як навчальний посібник студентами не лише гідрометеорологічних, але і сільськогосподарських вузів. Ця книга є першою спробою систематизувати сучасні знання в області агрокліматології, тому її слід вважати корисною і для практиків, пов’язаних зі сферою сільськогосподарського виробництва. Автори приносять глибоку подяку академіку Ф.Ф. Давітая, доценту Л.П. Серяковій й іншим особам за цінні поради в процесі роботи над рукописом. Синицина Н.И., Гольцберг И.А., Струнников Э.А. Агроклиматология. – Ленинград. Гидрометеоиздат, 1973. – 344 с. Перейти до повнотекстової версії ЗМІСТ Передмова Предмет та задачі агрокліматології Коротка історія розвитку вітчизняної агрокліматології Основні кліматичні фактори, необхідні для життя рослин Потреби рослин в умовах клімату. Класифікація рослин Принципи сільськогосподарської оцінки…

Ці Методичні вказівки є практичним посібником, яким належить керуватися при організації та проведенні авіаційних спостережень за поширенням і розподілом різних видів забруднень на поверхні морів, озер, річок і водосховищ. Організація та регулярне проведення авіаційних спостережень дозволить систематично стежити за просторово-часовим ходом процесів забруднення і самоочищення водних об’єктів, включаючи і ті з них, які недоступні або важкодоступні для берегових і корабельних спостережень. Матеріали, одержувані в процесі виконання авіаційних зйомок, є цінним доповненням до результатів гідрохімічних і гідробіологічних спостережень, проведених на прибережних станціях і кораблях. Метод авіаційних зйомок може бути ефективно використаний і для виконання функцій контролю за забрудненням водних об’єктів і отримання екстреної інформації про різкі зміни рівня забруднень. З його допомогою легко виявити появу нових вогнищ забруднень, контролювати роботу очисних споруд, обстежувати аварійні розливи нафтопродуктів тощо. При цьому потужність скидів забруднень (а в ряді випадків і його винуватці) можуть бути документально зафіксовані за допомогою фотографування з літака. Авиационные наблюдения и контроль над загрязненностью вод суши и морей. Методические указания / Под ред. Ю.П. Бреховских – Ленинград: Гидрометеоиздат, 1975. – 192 с. Перейти до повнотекстової версії ЗМІСТ Передмова Види техногенних забруднень…

5 грудня 1907 року у межах філософського факультету наймолодшого в імперії Франца-Йосифа університету у Чернівцях створена кафедра космічної фізики як ефективна підтримка фізичного інституту в справі підготовки вчителів для природничих дисциплін гімназій та училищ. Надалі кафедра візьме на себе функції центру з організації і керівництва станціями спостереження на Буковині, а професор кафедри стане керівником метеорологічної обсерваторії в Чернівцях. Запрошення очолити нову кафедру прийняв молодий 34-річний голова обсерваторії Центральної установи з метеорології і геодинаміки у Відні приват-доцент віденського університету Віктор Конрад. Віктор Конрад народився 25 серпня 1876 року у передмісті Відня. Талант здібного  до експериментальної роботи учня формувався у Віденському університеті під керівництвом відомого австрійського фізика Франца Екснера. З 1901 року Віктор Конрад працював асистентом Центральної установи з метеорології і земного магнетизму. Проведені дослідження з вивчення електричних властивостей атмосфери на високогірній обсерваторії Зоннблік надавали йому право читати лекції з метеорології. У 1904 Віктор Конрад, який опікувався сейсмічним обладнанням Центральної Установи з метеорології і геодинаміки,призначається головою її нового відділу і стає відповідальним за сейсмічний моніторинг на території монархії, організовує мікросейсмічну службу та обладнує нову сейсмічну обсерваторію у Відні необхідним інструментарієм, розробляє рекомендації…

Понад 90% території Галапагоських островів є національним заповідником, адже вони вирізняються своїм унікальним рослинним та тваринним світом, який не має аналогів на планеті. Саме тут Чарльз Дарвін вивчав місцевих зябликів і розробив свою теорію про походження видів і еволюцію. Своєю появою острови завдячують вулканічній активності, які і сьогодні формують їхні ландшафти, а назвою – гігантській черепасі (найбільшій на землі, яка живе понад 100 років). Розташовані Галапагоські острови або архіпелаг Колон (офіційна назва) у Тихому Океані, за 972 км від узбережжя Південної Америки і їхня територія адміністративно належить Еквадору. Галапагоський архіпелаг формують острови, скелі та рифи. Головним островом архіпелагу є Ізабелла вулканічна діяльність присутня і сьогодні. Ще на поч. ХХ ст. острів заселяли або пірати, або каторжники і лише у 1930-х рр. Галапагоси оголосили національним парком, а у 1985 р. острови отримали статус біосферного заповідника. Також територія є Всесвітньою спадщиною ЮНЕСКО. Охороняється тут є і акваторія біля архіпелагу, площа якої складає близько 70 000 км2. Вона є другою за величиною на планеті «морською природоохоронною зоною» після Австралійського Бар'єрного рифу. Довгий час острови були ізольовані і в той час всі живі організми,…

Білого ведмедя вважають живим символом Арктики. У світі за оцінками фахівців налічують від 22 до 31 тис цих тварин. Білі ведмеді чудово пристосовані до життя в Арктиці. Вони надзвичайно витривалі – можуть швидко долати значні відстані, розвиваючи швидкість до 40 км/годину, але зазвичай вони пересуваються зі швидкістю від 3 до 6,5 км/год. Їхні стопи, за винятком чорних подушечок на підошві, покриті хутром, що надає більшої стійкості під час руху по кризі. Коли білий ведмідь іде по крижині, його лапи зігнуті, а кігті направлені до середини. Завдяки такій ході цей великий звір може утримувати рівновагу та не ковзатися. По гладеньких і ковзких схилах ведмідь з’їжджає вниз на животі, гальмуючи розпластаними задніми лапами. Ареал білого ведмедя циркумполярний – охоплює південні частини Північного Льодовитого океану та його узбережжя. Поширення виду на північ обмежене багаторічною кригою, у якій не формуються ополонки; найпівденнішим місцем, де підтверджено присутність білого ведмедя, є затока Джеймс у Канаді. Недавні дослідження мітохондріальної ДНК різних видів ведмедів вказували на те, що всі сучасні білі ведмеді походять від популяції бурих ведмедів, що існувала на Алясці близько 120 тисяч років тому. Однак таке…

Девонський період (девон) – четвертий геологічний період палеозойської ери тривалістю близько 55 млн років. Почався 419,2 ± 3,2 млн років тому, а закінчився 358,9 ± 0,4 млн років тому. У девоні виділяють три епохи: Верхня, Середня і Нижня. Тектоніка Ранньодевонська епоха була вираженою геократичною епохою. На її протязі завершилися каледонські тектонічні рухи. Розпочалися значні регресії моря, що підсилювалися значними підняттями. Їхнім наслідком була інтенсифікація денудації суходолу, особливо у найбільш прогнутих ділянках платформ – наприклад на озерно-алювіальних внутрішньоматерикових низовинах або в межах великих дельт річок, де у великому обсязі відбувалося накопичення уламкових відкладів різної розмірності. Великі простори Північноамериканського і Східноєвропейського континентів займали мілководні моря з максимальною глибиною не більше 400 м. На завершальній стадії каледонського горотворення у результаті диференціації тектонічних рухів, а також їх значної амплітуди, в межах геосинклінальних поясів і на периферії більшості платформ, які зазнали значного підняття, утворилися міжгірські і передгірні прогини і западини. Максимальна висота континентів в цей час не перевищувала 2000 м над рівнем моря. Морські ландшафти характеризувалися великою різноманітністю. Низинні та підвищенні морські узбережжя були сильно порізані. Поряд із затоками існували лагуни і естуарії, часто відгороджені…

Силурійський період (силур) – третій геологічний період палеозойської ери тривалістю близько 42 млн років. Почався 443,8 ± 1,5 млн років тому, а закінчився 419,2 ± 3,2 млн років тому. У силурі виділяють чотири епохи: Лландоверійську, Венлокську, Лудловську і Пржидолську. Тектоніка Характерна особливість силурійського періоду – поступове опускання суші під воду. Моря розмивали більшість щойно сформованих гірських масивів і затопили величезні площі. Повільне занурення суші і опускання дна океану призвели до накопичення осадових порід-мергелів, пісковиків, доломітів, граптолітових сланців, брахіоподових і коралових вапняків. Гігантський суперконтинент Гондвана (якому судилося розділитися сотні мільйонів років тому на Антарктиду, Австралію, Африку і Південну Америку) поступово перемістився у південну півкулю, в той час як менший континент Лаврентія (майбутня Північна Америка) зайняв екватор. В кінці силуру відбуваються горотворні процеси, завдяки яким сформувалися Скандинавські і Кембрійські гори, а також гори Південної Шотландії та Східної Гренландії. На місці Сибіру утворився великий материк Ангарида, частково сформувалися Кордильєри. Клімат протягом усього силурійського періоду, ймовірно, був теплим, вологим і лише в кінці силуру на півночі він став сухим і спекотним. Гідросфера й атмосфера Силурійський період став часом, коли Земля зазнала значних змін, що…

Гліцинія (Wisteria) – рід рослин сімейства Бобові. Назву зареєстровано англійським ботаніком і зоологом Томасом Наттеллом (1786–1859) і походить від прізвища американського професора анатомії Пенсільванського університету Каспара Вістара, (1761–1818). Від квітучої гліцинії неможливо відірвати погляд. Вона заповнює простір феєрверком різноманітних кольорів і відтінків – від світло-блакитних і ніжно-рожевих, до інтенсивно-фіолетових і кремово-білих, в які забарвлені суцвіття у формі довгих ефектних грон, рясним водоспадом спадаючих вниз. Коли гліцинія цвіте, прогулянка серед цього райського виру фарб нагадує чарівний сон, де немає місця, ні смутку, ні печалі. Адже не дарма кажуть, що перебуваючи в її оточенні, ти немов опиняєшся в раю. У перекладі з грецької мови назва цієї рослини означає «солодкий». Вона дійсно протягом усього етапу цвітіння наповнює навколишнє повітря приємним солодким ароматом. Ця рослина - одна з найкрасивіших представників флори. Види цього роду – це субтропічні, деревовидні, листопадні, рідше напівлистопадні ліани, здерев’янілі біля основи, що проростають у субтропічних районах Східної Азії і Північної Америки. Поширені в лісах Китаю в провінціях Хубей і Сичуань. Широко розповсюджені по всьому світу як декоративні рослини, але перевагу надають територіям у вологому субтропічному кліматі. В Україні культивується здебільшого…