Свою назву алмаз отримав за його твердість (від грец. «аdamas» – нездоланний). Твердість алмазу при шліфуванні у воді за Розівалем в 140 разів вища, ніж у корунду. Також кожна грань алмазу різна за твердістю. Це дозволяє шліфувати алмаз алмазом, точніше алмазним порошком, в якому наявні частинки відмінної твердості. Необхідно враховувати, що досконала спайність по октаедру вимагає особливої обережності при встановленні алмазу в оправу. Алмазний блиск є важливою діагностичною ознакою (рис. 1).
Зустрічаються алмази здебільшого у кімберлітових трубках, рідше у лужних породах (лампроїтах), а також накопичуються у розсипах.
До 1871 р. алмази видобували виключно у розсипах. Випадково, у Південній Африці, були виявлені первинні родовища алмазів – так званні кімберлітові трубки. Материнська порода, що заповнює трубку та вміщує алмази – кімберліт, отримала свою назву за алмазною копальнею «Кімберлі», названу іменем тодішнього англійського статс-секретаря та міністра колонії.
Колір: безколірний, жовтий, коричневий, коричневий, інколи зелений, синій, червонуватий, чорний; Колір риски (порошку): відсутній; Твердість: 10; Густина: 3,47–4,55; Спайність: досконала; Злам: раковистий до занозистого; Сингонія: кубічна; Кристали: октаедри, рідше куб, ромбоедраедри, інколи щільні (інколи двійники); Хімічна формула: С, кристалічний вуглевод; Прозорість: прозорий; Світлозаломлення: 2,417–2,419; Двозаломлення: відсутнє, часто оптично аномальне; Лінія спектру поглинання: у безколірних та жовтих алмазів – 478, 465, 451, 435, 423, 415,5, 390, у синіх та зеленуватих (537), 504, (498); Люмінесценція: різноманітна; у безколірних і жовтуватих зазвичай синя, у коричневих та зеленуватих часто зелена
Алмази виникають на значних глибинах (більше 80 км) за температури 1100–1300 °С при дуже високому тиску. Утворюють вертикальне геологічне тіло неправильної конусоподібної або циліндричної форми (трубка вибуху), заповненої алмазоносною породою. За своїм складом кімберліт – це багата олівіном порода вулканічного походження (різновид перидотиту), що має вигляд брекчії (рис. 2).
Усі алмазоносні трубки мають характерну будову по вертикалі: зверху розміщується так звана «жовта земля» – жовтувата глиниста порода з алмазами, що є продуктом вивітрювання підстилаючої її «синьої землі» – кімберліту
Алмазоносні родовища відомі у багатьох країнах світу. Особливо багаті ними Африка та Сибір. Майже до XVIII ст. алмази постачали із о. Калімантан, а також із Індії.
Хімічно алмаз стійкий; тільки хромова суміш (суміш насиченого розчину хромпіка K2Cr2O7) та концентрованої сірчаної кислоти при температурі 200 °С окислює його, перетворюючи на вуглекислий газ.
У 30-ті роки минулого століття було виявлено існування декількох типів алмазів, що відрізняються спектрами поглинання, люмінесценцією, електропровідністю, ступенем досконалості спайності. Наразі прийнято виокремлювати чотири типи алмазів: Іа, Іб, ІІа, ІІб. Тип алмазу зовсім не впливає на його цінність, однак його слід враховувати під час огранки.
Алмазу притаманні надзвичайно привабливі оптичні ефекти, завдяки яким він є «королем» дорогоцінних каменів.
