Озеро Маракайбо (найбільше солоне озеро Венесуели) розташоване в північно-західній частині Венесуели, на півночі материкової частини Південної Америки. Поруч знаходиться карибське узбережжя і кордон з Колумбією.

Дивовижне природне явище стало візитною карткою венесуельського штату Зулія (Zulia) – тут більше грозових днів, чим спокійних. У місці впадання річки Кататумбо в озеро Маракайбо блискавки  практично не припиняються, діставши назву Венесуельського шторму Кататумбо (Relampago del Catatumbo). Причому блискавки видно не лише в штормові дні, але і в звичайні – до 10 годин щодня! Їх інтенсивність настільки велика (розряди понад 400 000 ампер), що побачити це явище можна з відстані до 400 кілометрів. Це свого часу дало ще одно назву явищу – моряки, які орієнтувалися по світлових спалахах, прозвали його Маяком Маракайбо.

Кількість штормово-грозових днів при Кататумбо і Маракайбо варіюється від 70 до 200 на рік – в залежності від погодних умов конкретного року. Максимальна активність спостерігається в міжсезоння – в травні і жовтні. З січня по березень ймовірність побачити блискавку мінімальна.

Характерно, що блискавки Кататумбо не супроводжуються гуркотами грому – вони переходять від хмари до хмари і лише в окремих випадках досягають землі. Цей природний феномен є одним з найбільших у світі генераторів озону і щорічно виробляє більше 1 мільйона вольт електрики. Кататумбо настільки популярний в країні, що навіть зображений на прапорі і гербі штату Зулія, де розташовано озеро Маракайбо, а також згадується в гімні Венесуели.

Перша згадка про незвичайне явище зустрічається в поемі іспанського драматурга Лопе де Веги під назвою «La Dragontea» (в українському перекладі – «Пісня дракона»). Поема, написана в 1597 році, розповідає про смерть англійського адмірала-пірата (ненависного іспанцями) – Френсіса Дрейка. У 1595 році армія Дрейка планувала захопити прибережне поселення іспанців під покровом ночі. Але іспанські солдати, що охороняли місто, виявили ворогів, коли яскравий спалах блискавки засвітив все навколо.

Прусський натураліст і дослідник Олександр фон Гумбольдт описав блискавку в 1826 році. Він назвав це явище “електричними вибухами Кататумбо”. Італійський географ Агустін Кодацці описав його в 1841 році як «як безперервну блискавку, і його положення таке, що, розташоване майже на меридіані гирла озера, він направляє мореплавців як маяк».

Дослідження, проведене Ендрю Завросткою з Університету Лос-Анджелеса, призвело до припущення, що блискавка викликана вмістом урану в болотах.

До речі, походження спалахів виявив вчений місцевого інституту, який має російське коріння – Андрій Завроцький. З 1966 по 1970 рік він організував 3 наукові поїздки на озеро Маракайбо. В результаті було знайдено 3 епіцентри: болота Національного парку Хуан Мануель-де-Агуас, місцевість на захід від Маракайбо і болота Клараса Агуас Неграс.

У 1960-х роках вважалося, що великі обсяги уранових родовищ у надрах району можуть привернути до ударів блискавки в озеро. Але за відсутності достатніх доказів, комбінація різних чинників, включаючи рельєф землі та вітрові моделі, не може бути відповідальною за вічну бурю. Слід зазначити, що ця блискавка також унікальна тим, що вона відбувається в озоні тропосфери замість типових грозових хмар.

Блискавичні події Catatumbo неподібні до жодного іншого явища у світі. Незважаючи на те, що раніше гірське село Кіфука в Демократичній Республіці Конго в Центральній Африці було визнано найбільш електричним місцем на Землі, з 158 блискавками на квадратний кілометр щороку, блискавка Кататумбо  перевершила цю цифру з 250 блискавками квадратний кілометр щорічно. Через великі темпи ударів блискавок над озером Маракайбо, блискавки Кататумбо занесли в Книгу рекордів Гіннеса за «найвищу зареєстровану концентрацію блискавок».

“Це місце з найвищим середнім часом електричного шторму на рік у світі”, – говорить венесуельський еколог Ерік Кірога.

Головною причиною регулярного виникнення блискавки вчені називають велику кількість метану в навколишній атмосфері – територія навколо озера Маракайбо дуже болотяна в радіусі декількох кілометрів. Річка Кататумбо проходить через водно-болотні угіддя і змиває органічні матеріали. Органічні речовини, що контактують з киснем, починають розкладатися і виділяти величезну кількість іонізованого метану у вигляді хмар. Хмари піднімаються через сильний вітер (шторми вирують на озері Маракайбо сумарно півроку). Холодні вітри з Анд змішуються з вологим теплим повітрям Карибського басейну і утворюють вихори, які обертаються проти годинникової стрілки. Газ метан послаблює ізоляційні властивості в утворених хмарах (звичайні хмари, навпаки, знижують електричну активність), через що з’являється блискавка.

Але ця версія має опонентів. На нашій планеті є місця, в яких вміст метану в повітрі набагато вище, але блискавка туди не вдаряє з такою приголомшливою частотою. Деякі вчені вважають, що блискавка виникає через рясні запаси урану в околицях. Але ця версія не є широко поширеною.

Але дослідник Анхель Муньос з регіонального університету Зулія припускає, що в надрах лагун між сусідніми річками Браво і Кататумбо є кероген (суміш органічних сполук, знайдених в осадових породах). Субстрат озера багатий нафтовими родовищами і поділяє з річковими болотами ту ж геологічну історію. Накопиченню метану в атмосфері можуть сприяти витоки цього газу через тріщини в кам’янистій мантії болота і лагуни”, – говорить Муньос.

Це пояснює таємниче зникнення блискавки або збільшення її частоти та інтенсивності після землетрусів в цьому районі.

Між 1997 і 2000 роками завдяки серії з чотирьох досліджень вчені припустили, що метан, вироблений болотами і масивними покладами нафти в цьому районі, є основною причиною цього явища. Модель метану заснована на властивостях симетрії метану. Інші дослідження показали, що ця модель суперечить спостережуваній поведінці блискавки, оскільки вона передбачала б, що в сухий сезон (січень-лютий) буде більше блискавок і менше у вологий сезон (квітень-травень і вересень-жовтень).

Команда з Університету Зулія досліджувала вплив різних атмосферних змінних на щоденну, сезонну та річну мінливість блискавки Кататумбо, знаходячи зв’язки з міжтропічною зоною конвергенції, Ель-Ніньо, Південними коливаннями, карибським низькорівневим струменем, а також місцевими вітрами та конвективною доступною потенційною енергією. Використовуючи супутникові дані, дві групи дослідників провели аналіз місця розташування блискавки, часу і кількості розрядів на квадратний кілометр.

Блискавка “з’являється над лагуною Ла-Естрелла і її темними водами, трохи на захід звідси. Саме там я найкраще бачив його в літні ночі з ясним небом”, – говорить найстаріший житель Конго Мірадор Хосе дель Кармен Герреро, 79-річний рибалка і громадський активіст.

Його дружина, 65 – річна Марія Діас, пригадує, що « коли я була молодою, блискавка була більшою і сильнішою. На мій погляд, вона зменшилася”.

Кірога каже, що “можливо, викиди метану варіювалися”, і інтенсивність над лагунами пояснюється тим, що “ці води поглинають більше енергії, а південь озера є одним з місць з більшістю сонячної радіації в світі: вдень світло розчиняє метан, але вночі на потоках теплого повітря,  Він швидко піднімається до високих хмар”.

Цікаво, що спостерігати блискавки можна в ясну погоду – в такі дні блискавка виглядає ще яскравіше і ефектніше. Справа в тому, що блискавка утворюється дуже високо в грозових хмарах в передгір’ях Анд. У ясні дні блискавка стає червоно-помаранчевою і її видно на сотні кілометрів.

Індіанці місцевого племені Юпа вважали, що блискавка – це короткий момент злиття світлячків з душами предків. Індіанці- вари, які вважали спалахи даром від бога грому. З їхньої мови Кататумбо перекладається як «бог грому».

На початку 2010 року поширилася новина про те, що блискавки Кататумбо зникли. Це викликало значні заворушення серед місцевих жителів у регіоні, а також викликало вчених поставити питання про причину зникнення блискавок. Протягом шести тижнів, починаючи з січня 2010 року, ніяких ознак блискавки не спостерігалося в небі над озером Маракайбо. Зникнення блискавки було пов’язане з подією Ель-Ніньо за цей час, яка була відповідальною за сильну посуху у Венесуелі, коли кількість опадів була надзвичайно мізерною, а річки майже повністю висохли. Хоча блискавка Кататумбо повернулася до регіону у квітні 2010 року, з’явилися побоювання, що подібні зникнення стануть частішими в майбутньому через зміни клімату в усьому світі. Експерти також стверджують, що високі темпи вирубки лісів, що спостерігаються на землях навколо річки Кататумбо, додають обсяги мулу і відкладень до озера Маракайбо, що також може потенційно зменшити частоту ударів блискавки в регіоні в майбутньому.

Ймовірність удару блискавки по озеру Маракайбо є найвищою на планеті. На квадратний кілометр на рік відбувається 250 ударів блискавки.

За даними NASA, зі 100% ударів блискавки по нашій планеті 1% припадає на блискавки Кататумбо.

Світлове шоу починається через годину після заходу сонця. До цього часу на водній поверхні озера Маракайбо збираються численні туристичні човни – найкращим вважається вид з води. Такий спосіб побачити «Маяк Маракайбо» вважається відносно безпечним – блискавка не доходить до землі в місцях спостереження, ефективно прорізаючи небо в сотні кілометрів звідси. Пік блискавичної активності – з 19:00 до 04:00. В середньому відбувається до 28 спалахів блискавки в хвилину.

Екскурсійні поїздки організовуються в основному з міста Меріда. Перша частина подорожі – за 3 години їзди від мальовничого рибальського селища Пуерто-Конча.

З села Пуерто-Конча починаються водні тури. Туристів переводять на човни і вони вирушають у водну подорож по тропічному лісу. У денний час дельфінів можна побачити в солоних водах озера Маракайбо. Кінцевою точкою подорожі, як правило, є село на палях Конго-Мірадор в південній частині озера Маракайбо. До речі, свою назву Венесуела отримала тільки завдяки селам на палях на озері Маракайбо, що нагадують Венецію іспанським мандрівникам.

Хоча жоден з нинішніх об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в даний час не є метеорологічним явищем, уряд Венесуели намагається зробити Кататумбо першим природним явищем у списку.

Використана література:

1. Muñoz, Á.G.; Díaz-Lobatón, J.; Chourio, X.; Stock, J. (2016). “Seasonal prediction of lightning activity in Northwestern Venezuela: Large-scale versus local drivers”. Atmospheric Research. 172–173: 147–162.
2. Muñoz, Á.G., Díaz-Lobatón, J., 2011: “The Catatumbo Lightnings: A review”, Memoirs of the XIV International Conference on Atmospheric Electricity. Brazil.
3. Muñoz, Á.G.; Díaz-Lobatón, J.; Chourio, X.; Stock, J. (2016). “Seasonal prediction of lightning activity in North Western Venezuela: Large-scale versus local drivers”. Atmospheric Research. 172–173: 147–162.
4. Albrecht, R. I.; Goodman, S. J.; Buechler, D. E.; Blakeslee, R. J.; Christian, H. J. (2016). “Where are the lightning hotspots on Earth?”. Bulletin of the American Meteorological Society. 97 (11): 2051–2068.
5. Rel mpago del Catatumbo, eterno resplandor en las alturas Перейти до джерела
6. VENEZUELA: Lightning in the Sky Fed by Underground Methane Перейти до джерела