11 листопада 2025 року сонячний погожий день. Аграрії зібрали урожай, готують землю до зими. Саме пора вибиратися в рідні довкілля, моніторити їх екостан. Науковці кафедри фізичної географії, геоморфології та палеогеографії – Мирослав Проскурняк і Сергій Кирилюк виїхали в планову експедицію кафедри на Прут-Дністерське межиріччя (сс. Киселів – Борівці), де вже близько сорока років Мирослав Михайлович Проскурняк на прикладі цього дослідного полігону веде спостереження за просторово-часовими змінами радіоактивного забруднення карстових ландшафтів.

Карстові ландшафти є своєрідними, динамічними та інтразональними, мають специфічний pH режим, що впливає на міграцію та накопичення хімічних елементів. Завдяки особливій структурній організації, різноманітні забруднення, включаючи радіонукліди, можуть накопичуватись тут у значних кількостях і довго зберігатись. Основна увага дослідження зосереджена на впливі генетико-морфологічної структури КЛ на мозаїку радіонуклідного забруднення та динаміку самоочищення.

Методика дослідження включала вимірювання потужності експозиційної дози випромінювання (мкР/год) на трьох висотних рівнях (0; 0,5; 1 м) приладом СРП–88Н у більш ніж п’ятдесяти точках. Перші вимірювання у 1986 році, після Чорнобильської аварії, фіксували стократні перевищення природного фону. Подальші систематичні дослідження проводились у 1996, 2018 та 2025 роках.

Карстові ландшафти відрізняються від некарстових дифузним, плямистим, концентричним, мозаїчним малюнком забруднення, і навіть зараз, порівняно з навколишніми некарстовими ландшафтами, закарстовані лісостепові території у 2–3 рази перевищують природний фон радіоактивного забруднення. Карстогенні ландшафтні комплекси (лійки, улоговини, суходоли) виступають природними перерозподілювачами радіонуклідів. Вони поділяються на дві категорії: відвідні, які мають зв’язок з підземними порожнинами і відводять радіонукліди (їхня доза випромінювання близька до природного фону, 10–15 мкР/год), та акумулюючі, які домінують на території і представлені карстовими лійками із закольматованим днищем та замкнутими улоговинами.

У днищах акумулюючих ландшафтів формуються ландшафтно-геохімічні бар’єри, де радіонукліди накопичуються у два і більше разів від фонових показників. Контраст забруднення у 1996 році був значний: від 20–25 мкР/год на пологих схилах до 50–60 мкР/год у плоских днищах, що корелювало з аналізом на вміст Cs-137. Навіть після спливання періоду напіврозпаду Cs-137 (30 років) динаміка самоочищення залишається інерційною та повільною. На 2018 рік найбільші показники (40–50 мкР/год) залишалися у плоских днищах, спостерігалося незначне зменшення дози випромінювання (пересічно на 10 мкР/год) порівняно з 1996 роком. На 2025 рік спостерігається подальше «згладжування» дози по полігону; сучасні максимальні показники у днищах становлять 30–33 мкР/год. Зменшення дози є незначним і повільним, і наразі фіксується перевищення природного фону у два, іноді в три рази.

Таким чином, просторова структурна організація карстогенних комплексів є основним чинником диференціації радіонуклідів, а через нейтральний і лужний pH режим, самоочищення карстових ландшафтів відзначається інерційністю та повільністю. Забруднені КЛ є важливим полігоном і потребують продовження польового моніторингу та наукових досліджень для обґрунтування доцільних форм їх використання та збереження.