Восени 1694 англійська ескадра прямувала до Гібралтарської протоки. Її штурман з особливою ретельністю знімав дані із цілком справних компасів. Однак це не вберегло його від помилок при визначенні курсу, і кораблі, для яких він прокладав курс, біля прибережних скель зазнали катастрофи. Але тут не було провини штурмана: ніхто не знав тоді справжнього значення схилення в цьому, як, зрештою, і в багатьох інших регіонах океану.

Англійці були вражені трагічними подіями поблизу Гібралтару і уряд Британії був змушений вживати термінових заходів, щоб підвищити точність навігації. В океан була відправлена експедиція для проведення магнітних вимірювань, які були покликані допомогти «знайти правило для визначення схилення компаса». Начальником експедиції призначили Едмунда Галлея, який яскраво поєднував у собі талант великого вченого та характер відважного моряка (рис. 1).

Провівши протягом двох років величезну кількість вимірювань величини схилення на акваторіях Атлантичного та Індійського океанів, Галлей зібрав великий фактичний матеріал, який надалі був використаний для підвищення безпеки мореплавання.

Надалі, у XVIII і XIX ст., тривали магнітні зйомки в океанах: вимірювалися як схилення, так і нахилення, а також горизонтальні складові геомагнітного поля.

Першу велику і систематичну магнітну зйомку акваторій усіх океанів було проведено на американській немагнітній шхуні «Карнегі». Після двадцятирічного плавання вона перестала служити науці: в 1929 р. на судні виникла пожежа, і яхта затонула.

У 1952 р. на воду був спущений новий немагнітний корабель – радянська шхуна «Зоря» (рис. 2). На ньому, крім набору вітрил, був і порівняно потужний двигун. Корпус «Зорі», було виготовлено із сосни і дуба, а вузли кріплення – з латуні і бронзи. З цих же сплавів виготовлені якорі та якірні ланцюги, котли, радіатори парового опалення і багато іншого, що знаходилося на борту шхуни. Сталеві деталі знаходилися лише в самому двигуні, але його було встановлено на значній відстані від приміщень з приладами – автоматичною магнітометричною апаратурою, яка дозволяла безперервно реєструвати з високою точністю майже всі основні елементи земного магнетизму. Шхуна пройшла понад 600 тис. км. Було накопичено багатющу інформацію про розподіл земного магнітного поля на акваторіях Світового океану.

На суші магнітні зйомки на великих площах стали проводитися значно пізніше, ніж і океанах. У Європі та у Північній Америці вони почалися лише у другій половині ХІХ ст.

У 50-ті роки ХХ ст. почали застосовувати «повітряну» магнітну зйомку – з допомогою літаків. Потрібно було отримати детальні дані про локальні аномалії геомагнітного поля. За характером цих аномалій, як встановили геофізики, можна судити про присутність у районі зйомки не лише залізних руд, а й багатьох інших корисних копалин, навіть не магнітних – таких як золото, платина, алмази, а також нафта.

Запуск штучних супутників Землі, оснащених спеціальними магнітометричними приладами, дав можливість отримати повну інформацію про геомагнітне поле на висотах.

Отже, нині зібрано величезний матеріал про просторовий розподіл геомагнітного поля, що дозволяє будувати порівняно точні магнітні карти.

На основі: Почтарев, В.И., Михлин, Б.З. (1986). Тайна намагниченной Земли. Москва : Педагогика, 112.