Десь між Меркурієм і Сонцем імовірно розташована планета Вулкан – крихітний, випалений світ. Орбіта планети до Сонця ще ближче, ніж у Меркурія. Астрономи наприкінці 19 сторіччя відчайдушно вели її пошуки.

Сага про Вулкан розпочалася з легкої руки французького астронома і математика Урбена Лавер’є. І хоча він рідко дивився в телескоп, саме він придумав ім’я для цієї планети, яке відображало його розуміння динаміки орбіт і того, як сила тяжіння кожної планети впливає на рух всіх інших об’єктів.

З 1846 року, після точного передбачення розташування Нептуна, Лавер’є навіки забезпечив собі місце у підручниках астрономії. Розрахунки Лавер’є виявилися настільки точними, що кожен, точно слідуючи ним, з першої спроби знаходив планету.

Відкриттю Нептуна сприяли незрозумілі «покачування» орбіти Урана, розташованого на дальніх рубежах відомих тоді меж Сонячної системи. Тепер ми знаємо, що «покачування» орбіти Меркурія пояснюється теорією відносності Айнштайна (викривлення простору спричинене величезною масою Сонця), але в часи Лавер’є на фоні тріумфального прикладу Нептуна доволі очевидним видавалося, що ці явища спричиняє ще одна внутрішня планета.

Нова планета повинна мала б розташовуватися в такому місці, що помітити її можна було б лише в дні повного сонячного затемнення, або ж спостерігати як крихітну чорну цятку під час її проходження перед сонячним диском в період так званого транзиту.

В 1859 році Лавер’є отримує листа від астронома-аматора Едмона Лескарбо, в якому автор стверджує, що йому вдалося побачити це явище. Відштовхуючись від спостережень Лескарбо, Лавер’є розрахував орбіту нової планети, назвавши її Вулканом в честь римського бога вогню.

Йшов час, але більше ніхто нічого подібного не спостерігав. Та інтрига продовжувалася. Йоганн Вольф з цюріхської обсерваторії невдовзі знайшов свідчення про існування двох «внутрішньомеркурієвих планет». Лавер’є на це відповів: «…це в кращому випадку астероїди». І тут виникла нова гіпотеза: адже якщо не було однієї планети, достатньо великої для того, щоб впливати на Меркурій, можливо таку функцію виконував потік астероїдів? Цікаво, що ця ідея жива й тепер.

У 1870 роках спалахнув новий інтерес до Вулкана, після виявлення 4 квітня 1875 року, всього за кілька днів до транзиту, передбаченого Лавер’є, круглої плями, що пересікала диск Сонця. При черговому сонячному затемненні 1878 року два досвідчених спостерігачі заявили, що побачили поруч із Сонцем Вулкан. Навіть Томас Едісон взяв участь в цьому процесі. В той же час більшість інших спостерігачів нічого не знаходили.

Теорія пережила тимчасове відродження в 1970 роках, коли американські вчені повідомили, що виявили як мінімум сім тьмяних об’єктів поблизу Сонця в період затемнення.

Та згодом інші науковці виключили можливість існування всередині орбіти Меркурія об’єктів розміром понад 60 км.

Так що ж таке Вулкан? Сучасні космічні обсерваторії спростували можливість існування такої планети, та і що там – сформульована Айнштайном на початку 20 сторіччя теорія відносності зовсім відкинула таку можливість.

Але ж у багатьох інших зірок планети більші за Меркурій, обертаються ще ближче до свого світила, ніж передбачуваний Вулкан! Деякі астрономи вважають, що всередині орбіти Меркурія на ранньому етапі формування Сонячної системи міг утворитися пояс астероїдів, подібний на той, що розташований між Марсом і Юпітером.

Та все ж планета Вулкан зникла з астрономічних літописів, щоб поступитися місцем так званим вулканоїдам – цілому розсипу малих планет й астероїдів, чиї орбіти можуть перебувати між Сонцем і Меркурієм. Можливо, в один чудовий день давні спостереження за Вулканом будуть оголошені першими вказівками на існування примарних вулканоїдів.

Історія з Вулканом вчить нас, як важко зрозуміти те, що природа намагається нам повідомити, і як важко усвідомити, коли вона говорить «ні». Навіть один незначний факт може підірвати найпрекраснішу теорію. Але це не зовсім випадок Вулкана. Поки у нас не буде визначених рамок, які допоможуть відшукати альтернативу тому, що ми думали раніше, ми не зможемо з легкістю приймати нові факти.

Тому люди продовжували відкривати Вулкан, оскільки світ вимагав, щоб Вулкан там був. Альберту Ейнштейну потрібно було тільки забезпечити такі рамки, в яких Вулкан став не лише неіснуючим, але і непотрібним.

Візуалізація статті нижче: