Верби в Україні можна побачити майже скрізь. Оспівані в народних піснях, легендах, оповіданнях, вони стали невід’ємною частиною рідного краю. Одна з найпоширеніших в Україні верб – верба ламка (Salix fragilis L.) – невисоке дерево з пишною кроною. Верба ламка легко розмножується вегетативно. Достатньо закопати кілок у вологий ґрунт біля колодязя чи ставка, і незабаром він зазеленіє. Верба ламка росте дуже швидко, не боїться морозів, живе до 75 років. В минулому вербовим частоколом обсаджували ставки, розмежовували поля і сіножаті. З деревини виготовляли різні вироби, кору використовували для дублення, гілки для плетіння. Росте верба ламка по берегах річок, на вологих луках, у заплавних лісах, край доріг, часто разом з іншими видами цього роду. І кому спаде на думку, що ця рослина родом з гірських лісів північних і північно-західних районів Малої Азії.
Поновити історію заселення Європи цим видом тепер майже неможливо. Достовірні дані щодо того, в яку країну і коли потрапила верба ламка найперше, відсутні. Найвірогідніше, що її свідомо завезли з метою культивування ще у візантійську, а можливо, і в римську епоху. Вважають, що первісним центром могли бути Балкани або Італія. Верба ламка добре росла в новій місцевості і легко дичавіла. Поступово вона поширювалася з країни в країну. Найбільш сприятливими для її розвитку виявилися умови середньоєвропейських районів, які були дуже подібні до умов її батьківщини. В Середній Європі верба ламка легко розповсюджувалася гілками. Там вона схрещувалася з місцевим видом – вербою білою, утворюючи гібридні форми. Багато з них також росте в Україні.
Невисоке дерево з пишною кроною. Верба ламка легко розмножується вегетативно. Достатньо закопати кілок у вологий ґрунт біля колодязя чи ставка, і незабаром він зазеленіє
Перша вказівка на культивування верби ламкої в Європі датується 796 р. Знайдена вона в старовинних саксонських земельних грамотах, де згадується, що в окремих графствах як межові знаки висаджувалися верби. На той час рослини ще не мали подвійної назви, тому важко було б стверджувати, про який вид йдеться якби не такий факт. Нині у згаданих в грамотах місцях ростуть верби ламкі, тому цілком вірогідно, що саме вони беруть початок від дерев, висаджених тут більш як тисяча років тому. А збереглися вони тому, що межові знаки завжди охоронялися і поновлювалися.
Ця рослина родом з гірських лісів північних і північно-західних районів Малої Азії
Із Західної Європи верба ламка прийшла і в нашу країну, а вже згодом була занесена до Сибіру, в Казахстан, на південь Уралу і північний Кавказ. Зараз верба ламка заселила більшу частину території Європи. Найвірогідніше, що з Європи вона була завезена в Північну Америку, де широко культивувалася і подекуди дичавіла.
У старовинних саксонських земельних грамотах згадується, що в окремих графствах як межові знаки висаджувалися верби
Нині у згаданих в грамотах місцях ростуть верби ламкі, тому цілком вірогідно, що саме вони беруть початок від дерев, висаджених тут більш як тисяча років тому. А збереглися вони тому, що межові знаки завжди охоронялися і поновлювалися
Розповсюджується верба ламка переважно вегетативно. В культурі розводиться частинками гілок. У природних умовах її гілки легко обламуються (через що і виникла видова назва) під час дощу або сильного вітру. Вітер і дощові потоки підхоплюють їх і розносять навкруги. Ті з них, що потрапляють у сприятливі умови, вкорінюються і дають початок новій рослині. Так розширює свій вторинний ареал переселенка з далеких країв, який давно вже в десятки разів перевищив район її природного поширення.
Використані матеріали:
- Протопопова В.В. Рослини – мандрівники. – К.: Радянська школа, 1989. – 240 с. (основа тексту)
Візуалізація статті нижче:
