Круль В.П. Ретроспективна географія з основами етногеографії: підручник / В.П. Круль. – Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2017. – 376 с.
Переднє слово
На історичну географію як окремий науковий предмет чітко простежуються два погляди – географічний та історичний. Останній, попри те, що за часом виникнення і тривалістю дії найпотужніший однак за доказовістю не переконливіший. Більше того, опираючись на своє «привілейоване» часове становище, він безапеляційний і вбачає в історичній географії тільки меншовартісну історичну дисципліну. Тому географам доцільно більше звертати увагу на географічне бачення сутності історичної географії.
Отже, дискусія щодо наукової визначеності історичної географії чи то в структурі історичної, чи географічної науки має своє глибоке часове коріння. Причому багатьма вченими з різних часто полярних позицій і з різним успіхом доводилося, що вона повинна мати своє саме історичне або лише географічне обличчя. Незважаючи на те, що історична географія зароджувалася в надрах історії як допоміжна їй наука, надалі вона складалася в певну систему знань під безпосереднім впливом поступу історіографії та географії. У процесі такої динаміки історична географія здійснила величезний якісний стрибок, завдяки чому стало можливим вести мову про не меншу, ніж історичну, географічну детермінованість історико-географічної науки.
Усе ж, через інерційність мислення, на жаль, навіть географи надають історичній географії історичну адресність. Тому, для унеможливлення використання в географічних дослідженнях означеної прикметникової часової детермінанти, необхідне з’ясування понятійної сутності або історичності, або географічності історичної географії. її варто означити як ретроспективну географію, оскільки вона як наука знаходиться на порубіжжі географії та історії, увібравши специфічні особливості цих двох наукових дисциплін. Така дуалістична енергетика штовхала представників або географічної, або історичної (але найбільше останньої) гілок обмежувати весь зміст ретроспективної географії тільки своїм напрямом. Ця упередженість була перепоною і нині перешкоджає інтеграційним тенденціям у ретроспективній географії. Тому останню, як комплексну науку, потрібно трактувати широкоспекторно, але з наголосом на її географічності.
Становище ретроспективної (історичної) географії як самодостатньої наукової дисципліни, що однаково дотикається як до географії, так і до історії, здавалося б, необхідно визнати apriori і не вдаватися до додаткових аргументацій. Одначе сьогоднішня ситуація ускладнена позицією істориків, які бачать її цілком історичною наукою. Проте в них вона займає не осібне місце, як, скажімо, археологія чи історіографія, а слугує допоміжною дисципліною у вивченні ретроспективної реальності, як – от геральдика чи нумізматика. Таке позиціонування ретроспективної географії виходить від неспроможності істориків дослідити своїм методологічним апаратом природну обстановку минулих епох. Для досягнення останнього необхідно широко залучати методи географічної науки, визнаючи в такий спосіб важливість для ретроспективної географії власне географії. А це для істориків-консерваторів є неприпустимим моментом, який може похитнути «непорушну» для них історичність у ретроспективній географії.
Такий панівний погляд на ретроспективну географію як складову історії перешкоджав і надалі стоїть на заваді повному і всебічному висвітленню історико-географічних проблем, хибує історичною однобокістю. Хоча один із фундаторів радянської історичної географії, історик за фахом, В. Ліонський визнавав, що історична географія «на основі періодизації, прийнятої в історичній науці, повинна дати характеристику фізичної, економічної і політичної географії даної країни чи території на відповідних відтинках часу». Як бачимо, історії тут стосується тільки часова періодизація, а все інше віддається у володіння географам. Однак тут варто відмежуватися від абсолютизації географічності в ретроспективній географії, яка також шкодить їй, як і надмірний історичний центризм.
Науково коректна позиція, що визнає за історичною та географічною науками право мати свій погляд на об’єкт і предмет дослідження ретроспективної (історичної) географії. Тут на часі внести ясність у понятійне означення самого джерела суперечок істориків і географів, адже в науковому світі найуживаніша назва предмета «історична географія», яка належить до сфери історичних дисциплін. Водночас має місце і визначення географічної історії, яка, безперечно, відноситься до історичної науки. За нашим переконанням, щоб розмежувати географічний та історичний підходи до вивчення історичної географії, доречно запропонувати географам назву ретроспективна географія, а історикам залишити звичну їм історичну географію. Даний погляд на ретроспективну географію має різне трактування серед наукового загалу і може змінюватися з урахуванням новітніх надбань як географічної, так і історичної наук.
У даному підручнику превалюватиме географічний підхід при висвітленні історичних явищ і процесів. Це дасть змогу кваліфікувати ретроспективну географію як географічну дисципліну, що дистанціює її від історичної історичної географії. Підручник є продовженням попередніх навчально-методичних видань автора, зокрема «Історична географія Західної України» (1999), «Краєзнавство: історична географія» (1999), «Ретроспективна географія з основами етнографії» (2014), окремі питання висвітлювалися в монографії «Ретроспективна географія поселень Західної України» (2004).
