Природа Меркурія : монографія / С.М. Кирилюк, О.В. Кирилюк. Чернівці : Чернівецький нац. ун-т ім. Ю. Федьковича, 2019. – 344 с.

У монографії розглядаються питання походження, будови та еволюції географічної оболонки планети Меркурій. Детально описані тектонічні та геологічні процеси, їх прояв і роль у сучасній геодинаміці планети. Особлива увага приділена номенклатурі Меркурія. Висвітлено рельєфні особливості планети з описом типових для Меркурія елементів поверхні. Наводяться авторські концепції щодо виділення й ідентифікації ландшафтів в умовах Меркурія. Детально описуються типові для планети ландшафти. Комплексну характеристику природи планети – від походження окремих природних об’єктів й до набуття ними сучасного вигляду.

Для студентів географічних факультетів.

Передмова

Науково-технічний прогрес, як і географічна наука загалом, інтенсивно розвивається. З початком космічної ери у різноманітних наукових галузях, у тому числі і в географії, накопичилося чимало емпіричних й аналітичних даних стосовно природи планет земної групи, гіпотез їх еволюції та розробок сценаріїв розвитку їхніх поверхонь у майбутньому. Втім, більшість із цих напрацювань спрямовані у порівняно вузькому руслі астрофізики та астрономії і дистанційовані від фізичної географії. Хоча остання мала б займати у вивченні природи планет земної групи та їхніх супутників якщо не головне, то принаймні провідне місце.

Сучасна потреба у розширенні концептуальних підходів до вивчення природи планет земної групи стоїть дуже гостро, оскільки освоєння просторів Сонячної системи виходить на якісно новий рівень, а темпи як освоєння, так і якості космічних досліджень з кожним роком зростають. Це підтверджується і тим фактом, що формуються приватні космічні агентства. Фізична географія може стати вагомим центром впливу та зайняти провідне місце серед наукових напрямів, які вивчають природу планет Сонячної системи.

Важливі також аспекти географічного порівняння природи планет земної групи, зважаючи на їх коеволюційне походження. Це не тільки сприяє кращому усвідомленню природи конкретної планети, а й допомагає відкривати нові форми рельєфу, їх генезис та геоморфологічні процеси на нашій планеті.

Меркурій дотепер залишається однією з найменш вивчених планет земної групи. Його поверхню та фізичні характеристики досліджували лише кілька АМС. Утім, отримані дані дають достатню кількість інформації для здійснення якісної інтерпретації еволюції поверхні планети, геодинамічних процесів на ній, встановлення закономірностей ландшафтної структури.

Монографія «Природа Меркурія» розроблена для навчальних дисциплін, які викладаються на географічному факультеті Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича: «Ксенографія з основами астрономії», «Фізична географія Сонячної системи», «Основи фізики Землі».

На основі узагальнених даних різних авторів і власних теоретичних розробок у монографії складається цілісна картина про природу Меркурія – починаючи від історії формування й до розкриття еволюції основних геодинамічних процесів, які мають місце на планеті (кратерне бомбардування, ендогенні та екзогенні процеси).

Окрему увагу приділено вивченню номенклатурних особливостей головних елементів поверхні Меркурія із зазначенням розмірів, центральних координат та походження їхніх назв.

Розроблено ряд концепцій, спрямованих на ідентифікацію та інтерпретацію ландшафтних комплексів Меркурія. Наводяться детальні описи та авторські картографічні зображення типових для планети комплексів.

У монографії важливий розділ, у якому розкриваються природні особливості деяких великих регіонів Меркурія, з детальним висвітленням питань походження, розвитку та сучасного стану головних елементів їхньої поверхні.

Післямова

Виокремлено головні номенклатурні елементи поверхні Меркурія, серед яких виділяються кратери, рівнини, факули, уступи, плато, долини та катени. Уточнено їхні розміри, визначено центральні координати об’єктів та зазначено походження їхніх назв.

Розроблено детальну структурно-стратиграфічну систему Меркурія, яка є базою для проведення інтерпретації геологічної історії та еволюції поверхневих елементів планети. Виконано: 1) геоморфологічну інтерпретацію відмін, що доповнює існуючий на сьогодні хронологічний поділ, 2) у межах систем здійснено групування відмін по відношенню до основних типів поверхні планети, 3) у межах кожної структурно-стратиграфічної системи розміщено відміни у порядку їх виникнення.

Розроблена анагліфоносферна концепція виявилася ідеальним абстрактним утворенням для окреслення ГО оболонки Меркурія, оскільки вона, у порівнянні із земною, не полісферна і складається всього з одного компонента – анагліфоносфери та гомогенна на всьому своєму протязі. Анагліоносферний підхід абсолютно новий у фізичній географії і всі його можливості розкриються лише з плином часу, коли у достатній кількості назбираються дані стосовно його застосування під час вивчення поверхневих особливостей та процесів на планетах земної групи. Ще одними важливими характеристиками анагліфоносфери є її максимальна поверхня, яка певною мірою відтворює первинну, яка сформувалася під впливом цілого ряду рельєфотвірних процесів ще у постконсолідаційний період геологічної історії Меркурія та мінімальна поверхня, яка характеризує як відносний, так і абсолютний планетарні базиси ерозії. Важливим показником, який дає розуміння ступеня розвитку окремо взятих елементів поверхні Меркурія, є розмах рельєфу, який визначається різницею між максимальною та мінімальною поверхнями, оскільки вказує на території, де процеси вивітрювання активізовані найбільше. За допомогою розмаху вдається визначити ступінь денудації території, що сприяє порівнянню рельєфу та ландшафтних комплексів різного генезису не тільки в межах конкретної планети й однієї генетичної групи, а використовувати цю можливість набагато ширше – у межах типових планет із твердою поверхнею з різними генетичними групами рельєфу та природних комплексів загалом. Це стосується не лише планет земної групи, а й супутників планет гігантів тощо. Для формування бази даних апробаційних точок максимальних та мінімальних поверхонь була створена комп’ютерна програма, яка показала високу ефективність під час ідентифікації ключових точок анагліфоносферних шарів та підготовці інтерполяційних моделей анагліфоносфери.

Застосування аксіоматичної концепції під час вивчення природи Меркурія відіграє вкрай важливе значення, оскільки завдяки їй вдається побудувати абстрактну модель пошуку, виділення та інтерпретації ландшафтних комплексів на поверхні Меркурія, що є важливим моментом із врахуванням збереження об’єктивної дистанції між дослідником та об’єктами дослідження.

Розроблена ландшафтна концепція з позицій аксіоматичного методу полягає у формуванні та строгому виконанні вельми складного алгоритму, що в кінцевому рахунку призводить до отримання цілісної картини стосовно ландшафтної організації вибраного регіону конкретної планети.

Розкрито схему структури типових для планети ландшафтів з детальним описом й авторськими картографічними зображеннями, а саме: катен, кратерів, пасем, факул, борозен, гір, рівнин, плато, уступів та долин.

Здійснена реконструкція геолого-геоморфологічної історії ключових квадрантів Меркурія у межах планетарного анагліфоносферного шару. Вдалося простежити історію формування поверхні цих регіонів з послідовним виникненням міжкратерних рівнин та їхніх елементів, кільцевих структур, які призвели до модифікації первинної поверхні, зокрема найбільших багатокільцевих басейнів та інших характерних елементів поверхні планети. Наша реконструкція дозволяє з впевненістю стверджувати, що основними ландшафтотвірними чинниками, упродовж більшої частини геологічної історії Меркурія, були ударні процеси, які ставали менш інтенсивними з плином часу, оскільки уламковий матеріал у Сонячній системі поступово вичерпувався. Лише на ранніх етапах – у постконсолідаційний період, активними чинниками ландшафтоформування на планеті були тектоніка та вулканізм.