Як і будь-яке природне тіло ґрунт має набір властивостей, які дозволяють відрізняти його від інших тіл. Зовнішню будову ґрунту вивчає розділ ґрунтознавства – морфологія. Ґрунтознавець поділяє ґрунт на горизонти, вказує колір ґрунту в кожному шарі, його структуру, склад, поширення коренів, тобто процедура виділення ґрунту, відділення його від інших порід в першу чергу відбувається за його зовнішнім виглядом та морфологією.

З’ясувати, ґрунт це чи ні, допомагають твердження Костичева (ґрунт – зона поширення коренів) та Полинова (ґрунт – поєднання різних шарів, або горизонтів, з верхнім гумусовим, збагаченим перегноєм, шаром).

Зазвичай прийнято виділяти такі горизонти ґрунту (рис. 1):

А – акумулятивний, або гумусовий;

В – перехідний до материнської породи;

С – саму материнську породу, на основі якої сформувався ґрунт і яка практично не змінена процесами ґрунтоутворення.

Іноді материнську породу підстилає зовсім інша, яка опосередковано може впливати на ґрунт, але прямо в його формуванні участі не бере.

Наведена схема ускладнюється тим, що у межах кожного горизонту (А, В, С) можна виокермити підгоризонти, а у деяких ґрунтах трапляються й додаткові горизонти. Так, у лісовій зоні поширені дерново-підзолисті та підзолисті ґрунти, у яких у профілі є освітлений, білястий горизонт. Його позначають А2, а іноді Е. Це елювіальний горизонт, з якого низхідним потоком води виносяться сполуки заліза, колоїди, солі кальцію, калію, нітрати та ін. У ґрунтах, які розташовані у вологих місцях, у профілі зустрічається блакитний, іноді блакитно-зелений горизонт, який отримав назву глей або глейовий горизонт (G). У степових районах поширені ґрунти з горизонтом, складеним стовпчастими агрегатами розміром у діаметрі до 5–7 см, висотою до 10–15 см. Це солонці, а горизонт позначається літерою В.

Окремо варто розглянути так звані органогенні горизонти. Це лісова підстилка, складена хвоєю, листям дерев, гілками. Вона складається з трьох шарів – підгоризонтів. Верхній шар, зазвичай, – це минулорічний опад, що позначається індексом 01, під ним розміщується рослинний матеріал, що втратив значною мірою свою форму, так би мовити, «рослинна потерть», що позначається індексом 02. Нижче утворюється шар перегною, рослинного матеріалу, що перетворився на сипучий пергній, що повністю втратив вихідну форму (03). У трав’яних ценозах, на луках, у цілинних степах утворюється трав’яна підстилка – калдан, або «степова повсть». Вона складається з шару 01, представленого стеблами та листям трав, та шару 02 з частин цього листя на поверхні ґрунту. Особливість шару 01 степових підстилок у тому, що відмерлі стебла і листя, які часто ще не відпали від живої рослини, переплітаються із зеленими стеблами, утворюючи справжню «повсть».

До органогенних горизонтів відносять також торф (рис. 2). Його потужність може сягати кількох метрів. Поступове заболочення низин між пагорбами призводить до того, що утворюється торф, і досить часто настільки потужний, що поверхня всієї місцевості перетворюється на рівнину. На торфі зазвичай ростуть чагарники та ягоди.

На основі: Карпачевский, Л.О. (1989). Жизнь почвы. Москва : Знание, 64.