Мадагаскар є одним з найбільших островів на землі, поступаючись лише Гренландії, Новій Гвінеї та Калімантану. Площа становить 590 000 кв. Кілометрів, або 40 000 кв. Кілометри більше, ніж Франція, якій належить острів. Найпівнічніша точка-Ембер-Пойнт-1650 кілометрів від найпівденнішої точки-Сент-Мері-Пойнт. Середня ширина острова 400-450 кілометрів, найбільша – 600 кілометрів.

Мадагаскар – четвертий за величиною острів на землі. Північно-західне узбережжя острова особливо порізане через затоки (Маямбо, Нарінда, Марамбітра, Бомбетоке). На північно-західній стороні є багато невеликих островів. Північний берег обмежений кораловими рифами і скелями. Взагалі кажучи, прибережні зони — це болота та низовини. Південна сторона Мадагаскару не така гірська. Лугові рівнини простягаються до тропіків.

Водні ресурси Мадагаскару. На Мадагаскарі багато річок. Але лише деякі з них більші і придатні для навігації. Найбільші річки Бетзібока (приплив Ікопа), Мангока, Тсірібіхіна, Онілахі. Південний Мадагаскар характеризується низьким рівнем води. На східному узбережжі найбільші озера стікають з Алаотри і Манонгора.

Фізико-географічне районування

У фізико-географічному відношенні територію Мадагаскару можна розділити на 5 районів, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом:

Східна прибережна смуга являє собою вузьку злегка погорбовану рівнину, поблизу океану дуже заболочену; коло узбережжя ланцюг лагун. З заходу ця рівнина обмежована крутим схилом внутрішнього нагір’я. Переважає вологий тропічний клімат; середня річна температура 24 °C, відносна вологість повітря до 80 %. Опадів багато, в середньому 3200 мм. Сухого сезону нема. У цьому районі колись буяли розкішні тропічні ліси, але вони здебільшого вже винищені і замінені «савокою». Різко виявлена вертикальна зональність. Безпосередньо до узбережжя океану або лагун прилягає смуга паркових лісів (до 2—3 км завширшки), в яких дерева середньої висоти, переважно пальми, чергуються з групами високостовбурних дерев. У горбкуватій зоні між смугою паркових лісів і рівнем 600 м ліси майже винищено. У зоні між 600 і 900 м над рівнем моря вздовж острова майже до крайнього півдня тягнеться смуга лісових масивів (від 40 до 70 км завширшки) з дуже різноманітними породами, серед яких нема високостовбурних дерев. До складу вічнозеленого підліску входять пальми, бамбуки та інші рослини, перевиті ліанами. В ущелинах багато деревовидних папоротей (до 6—8 м заввишки). Зрідка зустрічається дерево мандрівника (до 6—10 м заввишки). У зоні вище 900 м дерева в лісах стають значно нижчі. На узбережжі і по схилах на старанно впорядкованих терасах вирощують без іригації рис. Культивують також каву, какао, ваніль тощо. Внутрішнє нагір’я є найвищою частиною острова; тут багато куполоподібних височин та хвилястих горбів. Річки розчленували нагір’я на більш або менш відокремлені плато і масиви. Так, зниження Андрона (до 500 м), яке проходить впоперек острова, відокремлює північну частину нагір’я — великий масив Царатанана з вулканом тієї ж назви, який є найвищою точкою острова, горою Марамукутру (2876 м). Зниження Бетрока, яке проходить впоперек острова від міста Фарафангана, відокремлює південну частину нагір’я — плато Бара. Основна частина нагір’я, що лежить між масивами Царатанана і Бара, називається Високим плато. У центрі Високого плато є вулканічний масив Анкаратра з вершиною Цяфаявона (2644 м). На високих плато багато великих рівних ділянок і широких долин з плоскими днищами, розташованих між хаотично розкиданими гірськими масивами. Високі плато круто обриваються на сході і на заході; на їх схилах багато глибоких ущелин, прорізаних річками. Внутрішнє нагір’я, внаслідок його значної висоти, має помірний клімат. Добре виявлений сухий сезон (зима), що триває від чотирьох місяців на півночі до восьми на півдні. Природна вічнозелена чагарникова рослинність майже всюди замінена груботрав’яним покривом, який в сухий сезон вигорає. На плато Бара ростуть низькорослі колючі чагарники. У долинах нагір’я вирощують рис, по схилах — маїс і маніок, а вище 1000 м — боби, тютюн, картоплю, овес і навіть жито.

Північно-західне узбережжя. Район Самбірано займає північно-західне узбережжя в басейні річки Самбірано. Опадів багато — від 2000 до 2500 мм, причому сухий сезон, на відміну від західних схилів, не виявлений. Найважливішою культурою є цукрова тростина. Культивують також ароматичні рослини і какао.

Західний район являє собою столову країну, розчленовану річковою ерозією на окремі уступи, які складаються з рівнин і плато, похилених до моря. Тут поширені пісковики і вапняки, подекуди вкриті базальтовими потоками. Численними є відклади сучасного алювію, мергелів і пісків. Річки цього району закінчуються коло моря великими дельтами. Внутрішнє нагір’я зимою захищає західний район від вологого південно-східного пасату, тому тут зимовий сезон сухий; основна маса опадів припадає на сезон мусонного літа з грозами. Кількість опадів у середньому становить 1250 мм. Найбільш багатоводна річка західного району — Бецибока. В сухий сезон річки міліють. Густі мангрові зарості тягнуться вузькою смугою вздовж Мозамбіцької протоки. На схід від смуги мангрових лісів розташовані піщані рівнини, які затоплюються в дощову пору року. Але більшу частину району займають безлісі простори з високими травами, на фоні яких подекуди зустрічаються окремі дерева (баобаби, тамаринди), а на горбах — зарості чагарників. На заході є багато конусів термітників. Дерева здебільшого скидають листя на сухий сезон. Природна рослинність Західного району, представлена кущами або листяними деревами, майже скрізь знищена. Вирощують рис, маніок, тютюн і по долинах річок — цукрову тростину.

Південно-західний Мадагаскар характеризується поширенням низьких вапнякових плато і піщаних горбкуватих рівнин. Клімат сухий; днів з дощами 27; опадів мало — 370 мм і вони дуже нерегулярні, але багато роси. Водопроникність поверхневих відкладів посилює сухість і напівпустельний вигляд країни. Ґрунтові води дуже глибоко. Характерні ксерофільні жорсткі колючі рослини своєрідної форми (канделяброві молочаї).

Клімат на східному узбережжі Мадагаскару досить вологий і жаркий, на заході сухе повітря значно зменшує спеку. Європейці найбільш толерантні до клімату плато острова, особливо високогірних районів центрального Мадагаскару. Різниця в кліматі на острові пояснюється розмірами і структурою поверхні Мадагаскару. Але є одна спільна риса: всюди тропічний клімат (крім північно-західної частини острова, де є екваторіальний мусонний клімат) і рік не ділиться на чотири сезони, як у нас, а лише два сухий і вологий. На східному узбережжі дощ почався в грудні і тривав до квітня. Погода дуже спекотна. Лютий є найтеплішим місяцем у Тантаві, температура сягає 34 °C. З травня по листопад тут, до речі, сухий сезон лише тому, що в цей час кілька днів без опадів: звісно, опадів у «сухий» сезон дощів менше, ніж у вологий. Найхолодніший місяць – липень, але навіть при цьому температура 16º.

Фауна острова Мадагаскар за унікальністю можна зрівняти з австралійським, він утворює зовсім іншу особливу зоогеографічну область. Деякі вчена допускають факт того, що Мадагаскар є уламком материка Лемурії, яким існував колись на місці теперішнього Індійського океану. Тваринний світ цього материка вимерли разом із ним, але збереглися на Мадагаскарі.

Якщо ця догадка була помилковою і Лемурії не було, а Мадагаскар просто був від’єднаний від Африки, то відрив відбувся задовго до того, як появилася сучасна африканська фауна. Ось чому не дивлячись на досить близьке сусідство з Африкою ,на Мадагаскарі майже зовсім

немає простих африканських тварин ,проте на ньому збереглися досить давні форми такі як, лемури та комахоїдні. Саме вони і є тими основними представниками тварин на Мадагаскарі, який недаремно отримав назву “острів лемурів”.

На острові Мадагаскар вирощують багато різних культурних рослин, батати, фісташкові горіхи, на плоскогір’ях – чайний кущ. На узбережжі розкинулись плантації кави, бавовнику, цукрової тростини і рису.

Повсюди є імбир. З деяких ліан добувають каучук. На острові чимало й інших корисних рослин: шоколадне дерево, тютюн, банани, мадагаскарська слива, фінікова пальма, персикове і лимонне дерева, індиго, шафран, камфорне дерево, фіги, апельсини, ананаси тощо.

Декілька цікавих фактів про острів Мадагаскар:

1. На острові розташовані шахти природних ресурсів де видобувають граніт, сіль, кварц, хроміт, вугілля, боксити і напівкоштовні камені.
2. Мертве озеро — одне з чудес Мадагаскару. Його води, протікають між крутими гранітними валунами. Глибина озера сягає чотирьохсот метрів. Температура води близько 15 градусів за Цельсієм. У Мертвому озері нічого не живе, риби немає.
3. Інша назва острова звучить як Великий Червоний Острів. Він отримав таку назву через грунти багаті на алюміній та залізо
4. Найвища точка Мадагаскару-згаслий вулкан Марумукутру. Його назва перекладається, як “гай фруктових дерев”