Ордовицький період (ордовик) – другий геологічний період палеозойської ери тривалістю близько 42 млн років. Почався 485,4 ± 1,9 млн років тому, а закінчився 443,8 ± 1,5 млн років тому.

В ордовику виділяють три епохи: Нижню, Середню і Верхню.

Тектоніка

В ордовицькому періоді розміри багатьох континентів і їхнє положення на земній сфері зазнали істотних змін. Лише Гондвана в ранньому і середньому ордовику зберегла колишні розміри і приблизно те ж розташування. Як і раніше, існували два великих океани – палео-Атлантичний і палео-Азіатський. У порівнянні з кембрієм збільшилися площі епіконтінентальних морів, які розташовувалися на території сучасної Австралії і Південної Америки. У північній півкулі відбувалися зближення Сибірського і Китайського континентів, тимчасове замикання у південній частині палео-Атлантичного океану і формування океану палео-Тетіс. Останній відділяв молоду Лавразію від Гондвани. У пізньому ордовику морські басейни, розташовані на периферії континентів – зникли. У результаті регресії істотно збільшилася площа суші. Південний полюс у цей час розташовувався на південній околиці Гондвани.

Ордовицький період

В ордовику виділяють три епохи: Нижню, Середню і Верхню

Характерною особливістю ордовицького періоду є різке зростання тектонічної і вулканічної діяльності. Інтенсивні підняття відбувалися на периферії платформних областей на межі ордовика і силуру. В результаті потужних тектонічних рухів, викликаних зіткненням літосферних плит, на окраїнах платформ виникли складчасті споруди – так звані епікаледонські гірські споруди. У цей же час сформувалися стійкі, але невеликі за розмірами масиви (мікроконтиненти або мікроплити). Площа платформ збільшувалася завдяки приєднанню нових областей, які зазнали складчастості. Каледонський тектонічний етап супроводжувався інтенсивним магматизмом, утворенням величезних розломів земної кори і активними переміщеннями літосферних плит. У результаті таких зіткнень вони дробилися, відколювалися і насувалися одна на одну. Гірські масиви Скандинавії, півночі Британських островів, Шпіцбергена, Гренландії, Ньюфаундленду, приатлантичної частини Північної Америки утворилися завдяки інтенсивним здійманням протягом всього ордовицького періоду. Каледонські складчасті структури відомі на Новій Землі, в Центральному Казахстані, Північному Тянь-Шані, Алтаї, Саянах, Забайкаллі, Таймирі і в інших районах Землі.

Материки й океани в ордовицькому періоді

У порівнянні з кембрієм збільшилися площі епіконтінентальних морів, які розташовувалися на території сучасної Австралії і Південної Америки. У північній півкулі відбувалися зближення Сибірського і Китайського континентів, тимчасове замикання у південній частині палео-Атлантичного океану і формування океану палео-Тетіс

Гідросфера й атмосфера

На початку ордовицького періоду клімат був дуже спекотним через високий рівень CO2, що сприяв розвитку парникового ефекту. Реконструйовано температуру океанічних вод, яка сягала +45°C, що загалом обмежувало диверсифікацію складних багатоклітинних організмів. Та з часом клімат ставав прохолоднішим, і близько 460 мільйонів років тому температура океану знизилась до температури сучасних екваторіальних вод.

В ордовику рівень океану був найвищий з-поміж інших періодів палеозою. Незначні висоти поверхні суші сприяли накопиченню шельфових відкладів мілководних морів. Рівень океану повільно, проте безперервно піднімався протягом усього раннього ордовика із незначним зниженням у середині періоду. Регіонально відбувались регресії, та загалом на початку пізнього ордовика підвищення рівня океану тривало. Далі рівень, як і температура океанічних вод, знижувалися протягом наступних 30-ти мільйонів років, що призвело до розвитку Гірнантійського зледеніння.

Упродовж Ордовицького періоду в межах Гондвани були поширені мілководні моря. Неглибокі, чисті водні простори сприяли росту організмів, які накопичували карбонати в своїх оболонках і твердих частинах тіла. На межі ордовика і силуру почав формуватися океан Панталасса, який охоплював більшу частину Північної півкулі. Серед інших менших океанів вирізнялись палео-Тетіс, Хантійський океан, який пізніше був закритий океанами Япет і Рейським.

Ордовицькі моря

В ордовику рівень океану був найвищий з-поміж інших періодів палеозою. Незначні висоти поверхні суші сприяли накопиченню шельфових відкладів мілководних морів. Рівень океану повільно, проте безперервно піднімався протягом усього раннього ордовика із незначним зниженням у середині періоду

Збереглись свідчення про існування льодовиків на масивах суходолу в ордовицькому періоді, які ми тепер знаємо як Африка та Південна Америка. У той час ці частини суші, вкриті крижаними шапками, розташовувались на Південному полюсі.

Рештки тварин та відклади ордовика свідчать про зміни клімату від прохолодного на початку періоду до теплого наприкінці.

Органічний світ

В ордовику провідна роль належала безхребетним наутилоїдеям. Вони мали пряму, величезну багатокамерну раковину, розфарбовану строкатими яскравими малюнками. Вели активний придонний спосіб життя і були хижаками. Розміри їхніх раковин здебільшого не перевищував 2–3 м. Одними з наутилоїдей ордовицького періоду були ендоцеріди – головоногі молюски. Найімовірніше це найбільші мешканці морів того часу: їхні раковини досягали понад 5 метрів у довжину. Традиційно палеонтологи вважали, що ендоцеріди – хижаки. Однак, порівняння сучасних глибоководних восьминогів, які харчуються зоопланктоном, а також уважний аналіз будови ендоцерід, у яких не вдається виявити адаптацій для хижацького способу життя, дають підстави припустити, що і вони були фільтраторами. Приклади вусатих китів і китової акули демонструють, що гігантизм серед тварин, які харчуються планктоном – цілком нормальне явище.

Наутилоїдеї

Одними з наутилоїдей ордовицького періоду були ендоцеріди – головоногі молюски. Найімовірніше це найбільші мешканці морів того часу: їхні раковини досягали понад 5 метрів у довжину

Великими хижаками були і гігантські ракоскорпіони. Вони мали пласке тіло, що складалося з головогрудей і довгого дванадцятичленного черевця, яке закінчувалося шипом з отруйною залозою. Від головогрудей відходили ротові і рухові кінцівки. Гігантські ракоскорпіони – найбільші водні членистоногі, які коли-небудь жили на Землі. Є вагомі підстави вважати їх взагалі найбільшими членистоногими в історії нашої планети. Довжина тіла птериготуса – одного із найбільших ракоскорпіонів – досягала 2,5 м, а разом із клешнями усі 3 м! З шести пар членистих кінцівок ракоскорпіонів найперша (хеліцери) розташовувалася біля ротового отвору. У гігантського птериготуса хеліцери були довгими і закінчувалися страхітливими клешнями. З їхньою допомогою тварина хапала здобич. А ось задня пара кінцівок зовні нагадувала лопаті або весла і була пристосована для плавання. Довжина дорослих ракоскорпіонів зазвичай не перевищувала 3 м. Середовищем їхнього існування були численні в той час опріснені великі лагуни. У них також мешкали трилобіти і різні види риб, на яких і полювали ці дивовижні тварини.

Ракоскорпіон

Вони мали пласке тіло, що складалося з головогрудей і довгого дванадцятичленного черевця, яке закінчувалося шипом з отруйною залозою. Від головогрудей відходили ротові і рухові кінцівки. Гігантські ракоскорпіони – найбільші водні членистоногі, які коли-небудь жили на Землі

У морях з нормальною солоністю жили примітивні хребетні – безщелепні панцирні риби розміром від декількох десятків сантиметрів до 3 м. Вони мали електричні органи, які ефективно виконували функції як захисту, так і нападу. В ордовицьких морях мешкали й інші групи організмів. До них належать вільно плаваючі й донні форамініфери, радіолярії, губки, черви, остракоди, морські їжаки і зірки, двостулкові молюски і мохуватки, що разом із коралами і брахіоподами брали участь у побудові рифів. На суші з’явилися членистоногі – скорпіони і багатоніжки.

З середнім ордовиком пов’язана друга масова поява різноманітних багатоклітинних, що мали карбонатний скелет: кнідарії (строматопорати та корали), головоногі молюски, брахіоподи, голкошкірі. В ордовику продовжувався розквіт трилобітів, з’явились мечохвости та граптоліти. Строматорати та корали замінили археоціатів у рифовій екосистемі.

Перші ж хребетні тварини виникли на ранньому етапі ордовицького періоду. В цей час вони не дуже різноманітні: представлені лише двома класами безщелепних рибоподібних істот з видовженим рилом (телодонти й гетеростраки). Наприкінці ордовика відбувається масове вимирання багатьох древніх груп безхребетних.

Корисні копалини

Ордовицькі відклади обмежено поширені на заході України, де утворюють не дуже потужний чохол. Представлені теригенними і карбонатними утвореннями. У платформних осадових товщах на території Прибалтики поширені горючі сланці (кукерсіти). На Сибірській платформі і в Казахстані відомі невеликі родовища фосфоритів. У межах геосинклінальних вулканогенно-кременистих осадових товщ виявлені невеликі родовища залізних і марганцевих руд у Північній Америці, Західній Європі, Казахстані та Китаї. З ордовицькими інтрузіями на території Казахстану пов’язані родовища золота. У Північній Америці в ордовицьких відкладах відкриті родовища вуглеводнів.

Візуалізація статті нижче: