Особливості географічного положення

Координати: 43°17′49″ пн. ш. 34°01′46″ сх. д.

Чорне море – це внутрішнє море басейну Атлантичного океану, яке омиває береги України на півдні.

З океаном Чорне море з’єднується своєрідним ланцюжком через кілька морів і проток: протокою Босфор з Мармуровим морем, протокою Дарданелли із Середземним морем, а воно вже через Гібралтарську протоку з’єднується з океанічними водними масами. На сході Чорне море через Керченську протоку з’єднується з Азовським морем.

Такі особливості географічного положення моря суттєво вплинули на його природні особливості: солоність, температуру, переміщення водних мас і формування течій.

Площа Чорного моря становить 422 тис. км2, загальний об’єм води 547 тис. км3, пересічна глибина – 1271 м, а максимальна – 2245 м. Відстань між крайньою західною і східною точками майже вдвічі довша, ніж між північною і південною. Берегова лінія, довжина якої становить 4090 км, розчленована мало. Біля берегів України найбільшим півостровом є Кримський, найбільшими затоками — Каламітська, Джарилгацька, Каркінітська, Феодосійська. Островів також мало. Це – о. Зміїний, Джарилгач і Березань. Трапляються тут і намивні піщані коси: Кінбурнська  та Тендрівська. У Чорне море в межах України впадає кілька великих річок. [1]

Історія відкриття та дослідження

Першим із усіх народів, які населяли Причорномор’я, були кіммерійці.

Їх витіснили скіфи, які з Азії. Це підтверджується тим, що на Керченському півострові колись було місто Кіммерік, а на Таманському — Кіммерій. Керченська протока на той час називалася Боспор Кіммерійський. Нащадками кіммерійців вважають таврів, що мешкали на півдні Криму, який тоді називався Тавридою.

Підходили до Чорного моря та інші кочові племена – сармати.  Геродот писав, що в них «жодна дівчина не виходить заміж, доки не вб’є ворога».

Щоб забезпечити себе прісною водою, жителі стародавньої Феодосії провели в гори водогін, збудувавши там спеціальні споруди, в яких накопичувалася роса.

Жили греки і південному березі моря. Є припущення, що й батько історії Геродот побував у Криму. Усі вони залишили спогади. Ось чому нам про греків відомо більше, ніж про інші народи, що мешкали на берегах Чорного моря.

Наприкінці XVIII століття берегах моря зміцнюються росіяни. Вони приходили сюди раніше. Жителів Тмутаракані (Таманський півострів) навіть вважають предками однієї із слов’янських гілок. У 1868 році російський князь Гліб вперше виміряв по льоду глибину та ширину Керченської протоки. За Петра I і Катерини II велися війни за вихід до Чорного моря. Але лише після Кучук-Кайнарджійського мирного договору Росія отримала можливість утримувати флот на Чорному морі.

Історія формування

Можна виділити дві частини Чорного моря: північно-західну, мілководну, і основну, глибоководну. Перша з них лежить на стародавній платформі, яка облямовує з півдня Російську платформу і йде через Степовий Крим. Основна частина моря є западиною земної кори з плоским дном і відносно крутими краями. Походження цієї западини відносять до кінця третинного початку четвертинного періоду, коли утворилися гори Кавказу, Криму і Малої Азії. По її краях і зараз продовжуються рухи земної кори, які супроводжуються землетрусами.

Особливо сильним був згаданий землетрус 1927 року, кілька епіцентрів якого лежали в морі на глибині від 200 до 1000 метрів.

Відомо, що у складі земної кори є два роди утворень: стійкі платформи та рухливі області (так звані геосинкліналі). Платформи складаються з галечників, пісків, вапняків, стародавніх сланців, що лежать паралельними шарами. Існує така величезна платформа і в Америці (основа її—Канадський щит). Європейська платформа тягнеться також на великі відстані. Її основою є українські та балтійські щити. На цій платформі і лежить північно-західна частина Чорного моря.

Геосинклінальні області складаються з глин, вапняків, вулканічних лав. Тут багато складок та розломів гірських порід, що утворились під час рухів земної кори у цих районах. Такою в геологічному відношенні рухомою областю є основна частина дна та узбережя Чорного моря.

Вважається, що всі ділянки Землі колись були дном моря. Тим не менш, є багато ділянок морського дна, які ніколи не були сушею. На дні древніх морів так само, як і зараз, накопичувалися опади, відбувалися рухи земної кори, ці опади піднімалися вище за рівень води, змінювалися в складки при гороутворенні, по тріщинах виливалася лава. Якщо на берегах моря під час гороутворення виникли складки, то центральна частина його кілька разів опускалася і в даний час нагадує провал, який обрамляється величезними сходами.

Після припинення вулканічної діяльності починається розмив гірських порід дощовими водами, а біля самого берега хвилями. Чималу роль у руйнуванні цих порід відіграє і вітер. Продукти руйнування відносяться до моря, де накопичується матеріал для утворення майбутніх платформ. На цій стадії знаходиться основна частина дна і узбереж Чорного моря. Протягом геологічної історії район, де розташоване Чорне море, неодноразово змінював свій вигляд: суходіл змінювався морем, море то з’єднувалося з океаном, то відокремлювалося від нього. Протягом одного четвертинного періоду Чорне море тричі з’єднувалося з Каспійським і двічі з Середземним.

Основні етапи розвитку Чорного моря. Десятки мільйонів років тому в районі сучасних морів Середземного, Мармурового, Чорного, Азовського, Каспійського та Аральського тяглася затока древнього величезного моря Тетіс. Затока складалася з двох частин: західної (сучасне Середземне море) та східної (інша частина). Західна частина моря була солоною, східна — опрісненою, тому що сюди стікало багато річок.

Близько 13 мільйонів років тому при утворенні Альпійських гір зв’язок між двома частинами моря Тетіс перервався. Замість східної частини моря утворилося опріснене Сарматське море. Приблизно 10 мільйонів років тому шляхом поступової зміни (еволюції) скоротилася акваторія колишнього моря, причому солоність значно підвищилася. Змінилися і жителі моря: одні з них пристосувалися до нової солоності, інші вимерли, треті перейшли до заток, ближче до річок.

8 мільйонів років тому сучасні гори Кавказу та Криму вимальовувалися тоді як острови. Понтичне море було майже прісним (солоність його була меншою за солоність сучасного Каспію).

Подальше підняття суші мільйон років тому остаточно розділило Чорне та Каспійське моря. Згодом кілька разів Чорне море з’єднувалося з Середземним. Останнє з’єднання сталося 8000 років тому. Ймовірно, це з’єднання при утворенні протоки Босфор сталося раптово після землетрусу. Маса солоної середземноморської води ринула тоді в улоговину Чорного моря. Від припливу солоної середземноморської води загинуло багато організмів. Розкладання залишків цих організмів у глибині моря, позбавленої кисню, створило той первісний запас сірководню, який поступово поповнюючись, продовжує існувати досі.

Рельєф та корисні копалини

Лінія 100-метрових глибин проходить на відстані 200 кілометрів від берега в північно-західній частині моря, 10—15 кілометрів — в основній частині і лише в окремих районах (Гагра, Крим) — на відстані одного кілометра. Ложе моря в основному рівне, але є невеликі тріщини та уступи, є й височини з дуже пологими схилами. Найбільша глибина Чорного моря – 2211 метрів. Район максимальних глибин розташований у центральній частині моря, дещо ближче до турецьких берегів. Під Чорним морем будова земної кори нагадує океанічну, але шар осадових порід там понад 10 кілометрів, тобто товстіший, а шар базальтів має товщину 10 – 20 кілометрів (менше, ніж під материками, але більше, ніж під океанами). Гранітний шар проходить лише біля берега.

Чорне море багате газогідратними родовищами (до 65-70 трлн м3), а в районі глибоководної Кримської частини моря запаси газогідратних родовищ складають понад 20 трлн м3. Зокрема, прогнозуються великі запаси гідрату метану в палеодельті Дніпра.

Клімат

Море дає пом’якшувальний вплив на клімат прибережних районів.

На Чорному морі тим часом дмуть стійкі західні вітри, розвивається сильне хвилювання західних румбів. При цьому біля кавказьких берегів вітри часто ослаблені, але сюди виходить великий бриж.

При виході на Чорне море середземноморські циклони проходять або лінією Босфор — Одеса, або дугою від протоки Босфор північний схід з поворотом на північ у район Азовського моря. Такий поворот спричинено впливом Головного Кавказького хребта. Циклони ці невеликі, діаметр над морем 200—500 кілометрів, за висотою вони трохи більше 3 кілометрів. Вітер і хвилі при переміщенні циклонів змінюють свій напрямок, але найсильніші хвилі бувають з півдня. Таким чином, на Чорному морі біля західних та південних берегів основний напрямок хвиль – з півночі та північного сходу, а біля Кримського та Кавказького побережжя – західний та південний.

Таким чином, на Чорному морі біля західних та південних берегів основний напрямок хвиль – з півночі та північного сходу, а біля Кримського та Кавказького побережжя – західний та південний.

Атлантичні циклони, що йдуть на північ від Чорного моря, як правило, величезні, за площею в кілька разів більше Чорного моря. При їх проходженні шторм розвивається зазвичай по всій площі моря, а хвилі в усіх районах мають один напрямок — західний. Щоправда, біля болгарських берегів у цей час затишшя, у центральній частині моря — сильні вітри та вітрові хвилі, а біля Кавказького узбережжя — вітри слабкі. Якщо ж шторм викликаний не атлантичним, а середземноморським циклоном, він найчастіше буває місцевим, проходить лише у північно-західній, тільки в центральній або лише у східній частині моря.

Основна частина моря має теплу вологу зиму та спекотне сухе літо. На північно-західних та західних берегах — степовий клімат (холодна зима та спекотне літо). На східному узбережжі, на південь від Туапс, – клімат вологих субтропіків (спекотне літо і тепла волога зима). На південному узбережжі – відносно холодна зима та спекотне літо. Середньорічна температура повітря в Одесі 10°С, Ялті 12°, Сочі та Гагрі 14°С. Середня температура січня в Одесі мінус 3°С, у Криму 4°, у Батумі та Гагрі від 6 до 7°С. Середня температура липня в Одесі 23 ° С, в Гагрі 24 ° С, тобто майже однакова на всьому узбережжі.

Тумани особливо часто зустрічаються у північно-західній частині моря. Там кількість днів із туманами становить чверть року. Вологість повітря взимку 70-90, влітку 60-75 відсотків. На південно-східних берегах моря взимку вологість повітря значно знижується внаслідок дії фенів. Опадів у північній та західній частинах випадає на рік 300-500 міліметрів, у східній та південній частинах 700-800 міліметрів, у південно-східній частині моря – до 2500 міліметрів. Сніг випадає взимку у всіх районах моря. Найменша кількість снігу буває у південно-східній частині. У Сочі та Хості сніг лежить у середньому 8 днів на рік.

Найбільш теплий клімат мають райони субтропіків Криму та Кавказу. Взимку та навесні у районі Сочі — Батумі часто спостерігається дощова погода. Багато хто вважає це недоліком наших курортів.

Гідрографія

Встановлено, що вік Чорного моря приблизно 8 тисяч років.

Крім сірководню, у морській воді міститься вуглекислота, яка проникає туди з повітря та при диханні організмів. Витрачається вуглекислота рослинами у процесі фотосинтезу. Міститься у морській воді азот, це інертний газ, але зберігається у вільному стані, не вступаючи в реакцію з іншими речовинами.

Припливно-відливні явища на Чорному морі слабкі, оскільки площа моря недостатня їх розвитку. Відносно мала глибина і ширина Босфору, Дарданела та Гібралтарська протоки не дозволяють проходити сюди океанським приливним хвилям. Величина припливно-відливних коливань рівня на Чорному морі – від 3 до 10 сантиметрів.

Течії Чорного моря слабкі, їхня швидкість рідко перевищує 0,5 метра в секунду, основними їх причинами є стік річок та впливу вітрів. Під впливом стоку рік вода повинна була б рухатися до центру моря, але під впливом сили обертання Землі вона відхиляється вправо (у північній півкулі) на 90 ° і йде вздовж берегів у напрямку проти годинникової стрілки. Основний струмінь течій має ширину 40-60 км і проходить на відстані 3-7 км від берега.

У бухтах утворюються окремі круговороти, спрямовані за годинниковою стрілкою, їхня швидкість досягає 0,5 метра в секунду. У центральній частині моря розташована зона затишшя, де течії слабші, ніж біля берегів, і непостійні у напрямку. Деякі дослідники виділяють у загальному потоці два окремі кільця. Походження двох кілець течій пов’язане з особливостями контурів Чорного моря, що сприяють відхиленню вліво загального потоку біля берегів Криму та Туреччини.

Тепер розповімо про чорноморські хвилі. Часта повторюваність сильних вітрів, значні розміри моря, великі глибини, слабка порізаність берегової лінії сприяють розвитку хвилювання. Найбільші висоти хвиль у Чорному морі – 14 метрів. Довжина таких хвиль становить 200 метрів. На підходах до Сочі максимальна висота хвиль дорівнює 6 метрів, довжина – 120 метрів.

Грунти

Ґрунти Чорного моря утворилися внаслідок взаємодії трьох основних факторів: руйнування берегів, виносів річок та відкладень органічних залишків. Прибережні ґрунти складаються з гальки, гравію, піску, алевриту. Дно на глибині від 20 до 150 метрів покрите мулами зі стулками раковин мідій та фазеолін. Дно на глибині понад 200 метрів покрите темними мулами.

Біота

У Чорному морі налічується понад 250 видів водоростей. На лінії прибою можна зустріти вапняні водорості рожевого кольору – кораліну. На глибинах до 20-30 метрів живе на скелястих ґрунтах бура водорість цистозіру. Вона є довжиною понад метр і прикріплену до нього «бороду» з волокон. Щільність її поселень сягає семи кілограмів на квадратний метр. У заростях цистозіри живуть мшанки, черв’яки та мідії. Дещо глибше живуть зелені водорості: ульва (або морський салат) та лауренсія.

В затишшя, на глибині до 10 метрів, на піщаному і глистому піщаному грунті живе зостера. Її зарості дуже поширені у північно-західній частині моря. У зостері живуть трав’яний бичок, черв’яки, плавають скат-хвостокол, морські ковзани, морські голки та креветки. Всі вони мають захисне зелене або буре забарвлення. Глибше за інших живе промислова водорість філофора, або морський виноград. Деякі з цих водоростей, наприклад перидинів, створюють світіння ночами. Влітку в деяких районах Чорного моря і особливо в Азовському розмаїтті мікроскопічних форм водоростей створює «цвітіння» моря, вода як би забарвлюється в буро-зелений колір.

З голкошкірих можна відзначити офіур, що нагадують за формою морську зірку. Харчуються вони мулом. Цікавий рак-самітник. Він ховає своє м’яке черевце в порожню раковину якогось молюска. Коли рак-пустельник виростає і житло стає йому тісне, ​​він знаходить собі нову раковину, а якщо під час сутички з ворогом втратить клешню, вона через деякий час виростає в нього знову.

У Чорному морі також водяться акула катран, скати, дельфіни та 30 видів медуз. До великих представників належать широко розповсюджені місячна або вухата медуза аурелія та коренерот.

Чорне море – це унікальне середовище для життя близько 5600 видів морських мешканців. Серед них найдивовижнішими є китоподібні.

Це дельфіни, яким, як і людині, для дихання потрібне повітря, які вигодовують дитинчат молоком та від народження мають волосяний покрив

Чорноморські дельфіни представлені трьома видами:

1. дельфін-афаліна. Цей вид є найбільшим представником китоподібних Чорного моря, вони дуже грайливі, полюбляють близько підходити до пляжів та влаштовувати шоу для людей;
2. звичайний дельфін, або білобочка. Вони полюбляють збиратися у великі зграї і здебільшого їх можна зустріти у відкритому морі;
3. морська свиня, або азовка. Це один з найменших представників китоподібних, що нині живуть на Землі: дорослі тварини іноді бувають лише 110 см в довжину і масою 25 кілограмів.

Природоохоронні об’єкти

Сиваші, острів Джарилгач на Чорному морі, Солоноозерна дача на Кінбурнській косі а також Крива, Білосарайська та Обіточна коси. Загальна площа заповідників охопила близько 32 000 гектарів приморських екосистем по узбережжю Чорного та Азовського морів.

Чорноморський біосферний заповідник — заповідник, розташований на території та акваторії Херсонської та частково Миколаївської областей України, підпорядкований НАН України.

Екологічні проблеми

Зараз найбільш важливими та актуальними для Чорного моря є 5 проблем: зниження біологічного різноманіття, зменшення запасів промислових видів риб та неконтрольований вилов риби, руйнування берегів, забруднення морського середовища, вплив морського транспорту.

Чорне море з басейном понад 2 млн. кв. км майже ізольоване від Світового океану і його незадовільний екологічний стан зумовлений значним перевищенням обсягу надходження забруднюючих речовин над асиміляційною здатністю морських екосистем.

Це призвело до бурхливого розвитку евтрофікаційних процесів, значного забруднення (в тому числі мікробіологічного) морських вод, втрати біологічних видів, скорочення обсягу рибних ресурсів, зниження якості рекреаційних ресурсів, виникнення загрози здоров’ю населення.

Основними джерелами забруднення є стоки річок, стічні води з точкових та дифузних берегових джерел, морські транспортні засоби.

Найбільш поширеними і небезпечними забруднювачами морського середовища є нафтопродукти, особливо в межах акваторій портів. В Одеському, Іллічівському та Керченському портах вміст нафтопродуктів у воді перевищує гранично допустиму концентрацію (ГДК) в 1,5-2 рази, а синтетичними поверхнево-активними речовинами – в 2-3 рази.

Список використаних джерел:

1. Фізична географія України Перейти до джерела
2. Чорне море Кузьминська Г.Г. Краснодар 1988. – 95 с. Перейти до джерела
3. Чорне море та його дивовижні мешканці Перейти до джерела