Пермський період – шостий геологічний період палеозойської ери тривалістю близько 47 млн років. Почався 298,9 ± 0,15 млн років тому, а закінчився 251,9 ± 0,024 млн років тому.

Пермський період поділяється на три епохи: Цисуралійську, Гваделупійську і Лопінгійську.

Тектоніка

Тектонічна активність в пермському періоді сприяла виникненню динамічного і сильно розчленованого рельєфу. Найбільш складним і контрастним рельєф став у другій половині пермського періоду в північній півкулі, переважно в тих місцях, де завершувалися герцинські складкоформуючі рухи й активно протікали екзогенні процеси.

На платформах розташовувалися слабко горбисті рівнини і низовини, розділені хвилястими і вирівняними височинами. Великі гірські споруди сягали висоти 2000–3000 м. На платформах у ранньому пермському періоді існувала доволі добре розвинена гідрографічна мережа. Області активізації платформ і каледонід представляли собою вирівняні, проте піднесені поверхні з відносно глибоко врізаними долинами річок і розгалуженою яружно-балковою системою.

Високі хребти, гірські масиви і глибокі міжгірські та передгірні улоговини були характерні для областей активного здіймання в межах складчастих поясів, ускладнених процесами потужної денудації. У міжгірських улоговинах розташовувалися озера, а передгірні улоговини обрамлялися великими конусами виносу уламкових гірських порід. У межах Гондвани зазнали поширення поверхні та низовини з крутосхилими великими улоговинами.

Піднесений рельєф був характерний лише для районів зчленування платформ зі зростаючими герцинідами. Такі споруди концентрувалися на північному заході Африки, заході Антарктиди, заході і південному заході Південної Америки і сході Австралії. Під впливом значних змін природних умов у пермському періоді (скорочення акваторії морських басейнів, посилення континентальності, зміни температурних умов тощо), органічний світ став більш високоорганізованим і набув нових рис.

Гідросфера й атмосфера

Клімат пермського періоду характеризувався різко вираженою зональністю і зростаючою з часом посушливістю. Зникає багато внутрішньоконтинентальних морів, озер, боліт. Високі гірські системи спричинили диференціацію кліматичних умов. У результаті діяльності численних вулканів сформувалися товщі вулканічних порід. Загалом ж клімат був досить близький сучасному. У будь-якому разі, у нього спостерігалося більше схожості з сучасним кліматом, ніж у наступних періодів мезозою.

Рослини і тварини поглинули з атмосфери кам’яновугільного періоду величезну кількість вуглекислого газу. Водночас рослини збагатили атмосферу вільним киснем. У пермському періоді склад атмосфери поступово наблизився до сучасного, і вперше в історії Землі виникли кліматичні зони. Чітко виокремився пояс вологого тропічного клімату, в межах якого розташовувався великий океан – Тетіс. На північ від нього перебував пояс жаркого і сухого клімату, завдяки якому набули поширення сучасні соленосні і червоноколірні відклади. Північніше розташовувався помірний пояс зі значною зволоженістю й інтенсивним накопиченням кам’яного вугілля. Південний ж помірний пояс характеризувався вугленосними відкладами Гондвани. Ще одним свідченням існування різних кліматичних зон є те, що плазуни різних і тих самих пермських материків істотно відрізнялися один від одного.

Органічний світ

Флора першої половини пермського періоду відрізняється від флори кам’яновугільного тим, що в цей час значно зменшилася кількість сигілярій, лепідодендронів і кордаїтів, а переважаючими формами стали папороті й нові групи голонасінних рослин. У болотах і мілких затоках, як і в кам’яновугільному періоді, ще ростуть каламіти, а поблизу від них – деревовидні й трав’янисті папороті.

Поширюються хвойні, гінкгові й саговникові. Своїм зовнішнім виглядом саговники нагадують пальми. З гінкгових до наших днів дожив лише один вид. Це велике дерево з лопатоподібними листками.

Особливого розвитку в пермський період досягли так звані язикові папороті. На пучку коріння, закріпленому в м’якому ґрунті численними відростками, підіймався шершавий стовбур з гілками, на яких були широкі папоротеподібні листки. Серед язикових папоротей розрізняють кущові й деревоподібні форми. На поперечних розрізах деяких стовбурів скам’янілих дерев виявлено кільця, які свідчать про сезонні зміни клімату. Нерівномірність розвитку кілець деревини могла бути пов’язана як з холоднішою порою року, так і з посушливим сезоном протягом одного чи навіть кількох років.

Хвойні рослини своїм виглядом нагадували сучасні араукарії, які ростуть на островах поблизу Австралії. Поряд з ними росли кордаїти, схожі на сосну, рештки якої також трапляються у пермських відкладах. З цих рослин протягом пермського періоду по узбережжях, у долинах річок, у болотах й інших вологих місцях формувалися потужні товщі кам’яного вугілля.

Розквіт трав’янистої рослинності сприяв виникненню і розвитку травоїдних форм тварин.

У прибережних районах Гондванського материка, який простягався від Бразилії впоперек Атлантичного океану, включаючи Африку і через Мадагаскар доходячи до Індії та Австралії, спостерігаються потужні товщі червоних і жовтих пісковиків з рештками морської фауни: губок, двостулкових, головоногих, черевоногих, плечоногих молюсків, голкошкірих. Однак морський тваринний світ пермського періоду набагато бідніший, ніж кам’яновугільного.

Форамініфери трапляються рідко, різко зменшується кількість губок, коралів, голкошкірих. Майже немає трилобітів. Наприкінці пермського періоду вимирають табуляти, давні їжаки.

Серед головоногих молюсків розвинулися нові форми амонітів. Взагалі головоногі молюски в пермських морях набувають дуже складної організації. З’являються нові наутилоідеї. Виникають форми брахіопод, які і в наш час живуть в Індійському океані. У прісних і солонуватих водах трапляються двостулкові молюски. Серед черевоногих розвинулися переважно передньозяброві. Продовжують існувати моховатки. Як і раніше вони утворюють рифи. Великого розвитку досягали рачки-остракоди і червоподібні.

Серед хребетних у пермських морях значне місце займали акулоподібні – хрящові риби зі скрученими у спіраль зубами. З’являються і прісноводні акули. Стає менше кистеперих риб. З початком пермського періоду земноводні набули значної різноманітності. Невеликі форми (розміром кількох сантиметрів) жили поруч з гігантськими предками жаб, які досягали розмірів вола.

Земноводні різнились не лише розмірами, а й способом життя. Жили вони і у воді, і на суші, живилися комахами і рибами, водоростями і папоротями. Пристосовуючись до наземних умов, вони все менше часу проводили у воді.

Плазуни формою і будовою тіла нагадували стегоцефалів. Але найпримітивніші представники цього класу були вже значно краще пристосовані до умов життя на суші (мається на увазі спосіб розмноження і розвиток зародків). У той час як земноводні, подібно до своїх предків – риб, розмножувалися відкладанням ікри у воду, плазуни стали відкладати яйця безпосередньо на суші. Більші за ікру яйця мали значний запас поживних речовин, що давало можливість зародкові розвиватися, минаючи стадію личинки.

Маленькі плазуни відрізнялися від дорослих тільки розміром; личинки ж земноводних вели водний спосіб життя, будовою відрізнялися від дорослих так, як сучасні пуголовки відрізняються від жаб. Відкладання яєць на суші сприяло утворенню у них кількох оболонок. Волокниста і вапнякова оболонки оберігали яйця від розтікання, механічних пошкоджень і проникнення бактерій. Білкова ж оболонка містила основні запаси води. Частина її виділялася внаслідок окислення жирів, частина надходила із зовнішньої оболонки. З розвитком зародка виникали й інші шари.

Еволюція плазунів відбувалася дуже швидко, бо на суші не було ще тварин, які могли б конкурувати з ними. Ще задовго до кінця пермського періоду плазуни витісняють стегоцефалів, Примітивні плазуни – котилозаври – дали численних нащадків, які пізніше захопили воду, сушу й повітря. Розміром від жаби до бегемота, вони ще мали чимало ознак стегоцефалів, зокрема зуби і ребра, які розміщувались від шиї до хвоста, короткі масивні кінцівки. Але будова черепа, хребців, шкіри вже була така, як у плазунів.

Складніше, ніж інші плазуни, були організовані парейазаври, розміри яких досягали 3 м. Однак і вони мали у плечовому поясі шкіряні кістки, властиві рибам і земноводним. Череп парейазаврів був суцільною кістковою коробкою з отворами для очей, ніздрів і тім’яного органа. Всі вони були травоїдними і жили на берегах річок та озер.

У середині пермського періоду досягли розквіту котилозаври. На початку тріасу вони вимерли. Більш організовані й спеціалізовані плазуни – нащадки котилозаврів, з’явилися дещо пізніше і пристосовувалися до найрізноманітніших умов життя. Більшість груп тварин стали рухливішими, а їхні скелети легшими. Вони живилися різною їжею: рослинами, молюсками, рибами.

З’являються і справжні хижаки – пелікозаври, на хребцях яких були високі гребні. У деяких плазунів кінцівки довшають, зникають шкіряні кістки. У скроневій ділянці черепа виникають дуги, до яких кріпилася складна система м’язів. Зуби травоїдних стають плоскими, а такий чотириметровий хижак, як іностранцевія, мав уже справжні ікла.

Серед хижих плазунів з’являються форми, схожі на сучасних вовків, гієн, куниць. Це свідчить про те, що способи життя тодішніх тварин і сучасних були схожими.

Серед пермських плазунів жили і звірозубі, зуби яких, як і зуби ссавців, відрізнялися формою. Вони мали різці, ікла і горбкуваті кутні зуби. Нижня щелепа була з однієї зубної кістки, а не з кількох, як у риб, земноводних і типових плазунів. Як і ссавці, звірозубі плазуни мали вторинне кісткове піднебіння, яке відділяло носоглотку від ротової порожнини. Це давало можливість тваринам жувати їжу. Звірозубі схожі на ссавців будовою лопаток і таза. Усе це свідчить про те, що звірозубі були предками ссавців.

Закінчення пермського періоду і всієї палеозойської ери відзначається наймасштабнішим масовим вимиранням в історії Землі. За цією подією проводиться межа між пермським і тріасовим періодами.

Масове пермське вимирання – найбільше з п’яти масових вимирань фанерозою, яке призвело до зникнення 96% всіх морських видів і 73% наземних видів хребетних. Традиційно вважається, що це найбільша біосферна катастрофа в історії Землі сталася з геологічної точки зору практично «миттєво» – протягом 30–35 тис. років.

Основною причиною глобальних кліматичних змін, які призвели до масового вимирання в кінці пермського періоду, вважається неймовірно висока вулканічна активність на території нинішнього Сибіру, яка призвела до формування найбільшої трапової провінції світу – Сибірських Трапів. Як наслідок, підвищилася температура атмосфери й океану, збільшилася концентрація CO2 та інших вулканічних газів в атмосфері, а в морській воді істотно знизився вміст кисню.

Корисні копалини

З пермським періодом пов’язані значні родовища вугілля, кам’яної та калійної солей, залізної руди, міді, кольорових металів, ртуті й нафти.

Візуалізація статті нижче: