Поняття ландшафтного різноманіття

Поняття ландшафтного різноманіття почало розроблятися у фізичній географії з 1970-х років й на той час ландшафтознавці розуміли його як різноманіття територіальної структури природного ландшафту, яке визначається числом контурів і їх типів. Нового й потужного імпульсу розробка цього поняття отримала разом із прийняттям “Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття”.

Аналіз наукових і міжнародних нормативно-правових джерел дав змогу з’ясувати, що поняття ландшафтногорізноманіття має багато вимірів, реалізується в різних формах й оцінюється не одним, а комплексом показників. Однак при цьому усе “різноманіття ландшафтних різноманіть” можна звести до чотирьох його основних вимірів. Ці форми ландшафтного різноманіття незаперечують одна одну, а знаходяться у відносинах взаємодоповнюваності.

Просторово-структурне різноманіття ландшафту

Стосується територіальної структури ландшафту як природного феномена й визначається його метричними, топологічними і типологічними особливостями ландшафту. Аналіз ландшафтного різноманіття у такому його вимірі зводиться до обчислення значень коефіцієнтів, за якими можна кількісно оцінити ступінь різноманітності ландшафтної структури певної території, використовуючи дані про число видів та контурів геохор в її межах.

При цьому доцільно розрізняти три аспекти просторово-структурного різноманіття ландшафтів, кожен з яких характеризується відповідними показниками. Запропоновано розрізняти хорологічне та типологічне різноманіття територіальних ландшафтних структур.

Хорологічне різноманіття визначається кількістю контурів геохор в регіоні, а типологічне є функцією від кількості видів геохор.

“Інтегральне” ландшафтно-структурне різноманіття – характеристика, що поєднує оцінки хорологічного та типологічного різноманіття.

Використання показників просторово-структурного різноманіття ландшафтів має значення при вирішенні низки прикладних завдань, зокрема для виявлення ареалів з найбільш різноманітною ландшафтною структурою.

Карти структурно-ландшафтного різноманіття важливі також для планування мережі природоохоронних територій.

Ландшафтно-антропічне різноманіття

Стосується територіальної структури сучасного ландшафту, яка являє собою композицію земель різного використання і стану. Саме в такому розумінні більшістю людей й сприймається поняття ландшафту, а його різноманіття фактично зводиться до різноманіття угідь або типів земельних покривів в межах певної території. Порівняно зі структурно-ландшафтним, антропічне різноманіття ландшафту значно більш динамічне. Фактично будь-яке людське втручання територіального характеру позначається на ньому. Через це аналіз і прогнозування змін антропічного ландшафтного різноманіття становить особливий інтерес.

Показники антропічного ландшафтного різноманіття являють собою “територіальні” модифікації індексів різноманіття, наведених в табл. 1, але їх розрахунок і подальше складання карт різноманіття антропічної структури ландшафту виконується не за контурами і типами геохор, а за контурами угідь або типів земельних покривів.

Біоцентричне різноманіття ландшафту

З біотичної точки зору ландшафт розглядається як територіальна композиція різних місцеіснувань (екотопів), а його структура буде тим більш різноманітною, чим більше вона містить геохор з природною і близькою до нею рослинністю (біоцентрів). Територіальна структурна ландшафту, отже, інтерпретується за Р. Форманом як матриця, на тлі якої розміщені біотичні плями – ділянки зі збереженим природним чи близьким до природного рослинним покривом.

За такої інтерпретації територіальної структури ландшафту, вона буде тим більш сприятливою для підтримки біорізноманіття, чим сильніше зв’язані між собою екологічними коридорами його біотичні плями. Таким чином, біотичне різноманіття ландшафту визначається не тільки різноманіттям угруповань чи типів оселищ в його межах (як гамма-біорізноманіття у розумінні Р. Уіттекера), а й територіальною конфігурацією та топологією біотичних плям, ступенем їх зв’язності між собою та ефективністю (провідності) існуючих у ландшафті екокоридорів.

На цій основі розробляються показники біотичного різноманіття ландшафту: вони дають оцінку того, наскільки ефективно територіальна структура сучасного ландшафту може підтримувати біотичне різноманіття за рахунок наявності у ньому ядер біотичного різноманіття (біотичних плям) і екокоридорів між ними.

В ландшафтній екології для цих цілей традиційно використовують індекси зв’язності графів (його вершинами є біотичні плями, а ребрами – екокоридори між ними), а саме – α-, β- та γ-індекси зв’язності. Але крім показників, що характеризують біотичну структуру ландшафту в цілому, важливе значення мають також показники, які оцінюють роль окремих біотичних плям і екокоридорів у забезпеченні її зв’язності. В якості таких показників можна прийняти індексів центральності теорії графів (для біотичних плям) і індекси провідності та потенційної ефективності біотичної міграції – для екокоридорів.

Ландшафтно-гуманістичне ландшафтне різноманіття

Гуманістичне розуміння ландшафтного різноманіття набуває все більшого поширення, особливо ж тоді, коли різноманіття ландшафту розглядається в контексті сталого розвитку, а не лише в площині охорони навколишнього середовища. В гуманістичному розумінні ландшафт визначається як територія, що сприймається людиною як цілісна та своєрідна за композицією та взаємодією елементів природного і культурного середовища. При цьому, різноманіття є однією з базових перцепційно-когнітивних рис ландшафту, за якими людина виконує його оцінювання, зокрема як привабливого та сприятливого для різних форм діяльності. У своєму гуманістичному вимірі поняття ландшафтного різноманіття не обмежується різноманіттям природної складової ландшафту, а охоплює три “середовища”, існування людини – природне, соціоекономічне та духовно-культурне.

Таке розуміння ландшафту і його різноманіття знаходиться у дусі Європейської ландшафтної конвенції Ради Європи.

Гуманістичне розуміння ландшафтного різноманіття акцентує на цінностях, які природне, культурне та етнічне середовища ландшафту становлять для людини. Ці цінності, локалізовані у певному просторі, мають зберігатися, відновлюватися та збагачуватися.

Особливість показників гуманістичного різноманіття ландшафту полягає в тому, що вони відображають сприйняття людиною ландшафту як складного та різноманітного.

Адекватний підхід до аналізу та оцінювання цієї форми ландшафтного різноманіття ґрунтується на виявленні і врахуванні закономірностей сприйняття людиною ландшафту, причому ці закономірності виявляються шляхом анкетування та опитування респондентів.

При цьому встановлено, що теза “чим більш різноманітне, тим краще” є загалом справедливою для біорізноманіття, але з ландшафтно-гуманістичної перспективи не справджується. Людина має деяку межу сприйняття різноманіття ландшафту й в надмірно різноманітному ландшафтному середовищі відчуває себе дискомфортно.