Ордовицький період (ордовик) – другий геологічний період палеозойської ери тривалістю близько 42 млн років. Почався 485,4 ± 1,9 млн років тому, а закінчився 443,8 ± 1,5 млн років тому. В ордовику виділяють три епохи: Нижню, Середню і Верхню. Тектоніка В ордовицькому періоді розміри багатьох континентів і їхнє положення на земній сфері зазнали істотних змін. Лише Гондвана в ранньому і середньому ордовику зберегла колишні розміри і приблизно те ж розташування. Як і раніше, існували два великих океани – палео-Атлантичний і палео-Азіатський. У порівнянні з кембрієм збільшилися площі епіконтінентальних морів, які розташовувалися на території сучасної Австралії і Південної Америки. У північній півкулі…
Як давно ви були на хмарі № 9, а коли малювали їх, чи може милувались заходом Сонця?! Так, все це нагадує нам про хмари як неймовірну декорацію атмосфери та, зрештою, можливість її ідентифікації. Хмари стали символом прогнозу погоди. У 1975 році 22-річний графічний дизайнер Марк Аллен застосував символ-магнітик купчастих хмар для презентації прогнозу погоди служби BBC. Так, це були саме купчасті хмари – найвиразніші у своїй формі і найулюбленіші елементи дитячих малюнків. Цей символ проіснував до 2005 року. Відтоді Бі бі Сі повністю змінили погодну графіку – вона стала динамічною і тривимірною, демонструючи рухи хмар і атмосферних опадів у режимі…
Кембрійський період (кембрій) – перший геологічний період палеозойської ери і фанерозойського еону загалом. Почався 541,0 ± 1,0 млн років тому, а закінчився 485,4 ± 1,9 млн років тому. Отже, кембрій тривав приблизно 56 млн років У кембрії виділяють чотири епохи: Тереновіанську, Епоху 2, Мяолінгіанську або Епоху 3 і Фуронгійську. Тектоніка На початку кембрійського періоду існував один-єдиний величезний континент, якому вчені дали назву Пангея, що з грецького перекладається як «вся земля». З часом Пангея розпалася на частини, які стали основою сучасних континентів. Наприкінці кембрійського періоду Пангея поділилася на два надконтиненти: Лаврентію у Північній півкулі та Гондвану у Південній. Простір між двома…
Протерозой (з грецької (proteros) – перший, старший і (zoe) – життя) – найтриваліший геологічний еон, наступний після архею. Так, нижньою межею протерозою вважають час 2,5 млрд років тому. Верхньою – 541 млн років тому ± 1 млн. За сучасними уявленнями через низку еволюційних змін і подій протерозой поділений на 3 періоди: палеопротерозой, мезопротерозой і неопротерозой. Тектоніка Протягом протерозойського еону продовжували формуватися ядра континентів з фрагментів найдавніших протоконтинентів – кратонів. Зокрема під час палеопротерозою сформувалися значні частини щитів Індії, Північного Китаю і Південної Америки. Так, найдавніше ядро Південної Америки – так званий амазонський кратон, займає майже всю північну і центральну частину…
Архей (з грецької (archios) – стародавній) – геологічний еон, який передує протерозою. Верхньою межею архею прийнято вважати час близько 2,5 млрд років тому (±100 млн), нижньою – 3,8–4 млрд років тому. Розпливчастість нижньої межі архею пояснюється 2-ма підходами щодо її визначення. За першим – вона відзначена появою найдавніших організмів, близько 3,8 млрд років тому. Згідно з другою – нижньою межею слід вважати остаточне формування земної кори та гідросфери у попередньому еоні – Катархеї, про який йшлося у випуску «Яким був догеологічний етап розвитку Землі». Загалом архей тривав приблизно 1,5 млрд років. Архей, за сучасними уявленнями, поділяється на 4 періоди: еоархей,…
Закінчила географічний факультет в 2000 році. Захистила докторську дисертацію «Закономірності формування та гідролого-гідрохімічний режим боліт постгляціальних територій України та Польщі» в 2013 р. Доктор географічних наук, науковий експерт в Комітеті геологічних наук Інституту Геології Польської АН. Тематика наукових досліджень - оцінка впливу гідрологічних чинників на гідрохімічний режим річок і боліт; оцінка якості поверхневих і підземних вод; дослідження антропогенної трансформації хімічного складу вод суходолу.
Доктор геолого-мінералогічних наук, доктор географічних наук, доктор технічних наук, професор, академік Академії наук Вищої школи України, академік Академії гірничих наук України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2014). Голова Державної комісії України з запасів корисних копалин. Професор Рудько Г.І. є засновником медичної геоекології. Автор понад 500 наукових праць, з них 62 монографії, понад 40 методичних розробок для гео¬лого-розвідувальної галузі, 15 підручників для вузів.
Закінчив географічний факультет в 1961. Захистив докторську дисертацію на тему “Реконструкція плейстоценових ландшафтів і клімату басейну Дніпра, Дністра і Дунаю”у 1994 р. З 1994 по 2002 – завідувач кафедри геоморфології та палеогеографії Київського національного університету ім. Т.Шевченка. Академік екологічної АН, з 2002 року професор. Досліджував четвертинні відклади України, проводив реконструкцію палеоландшафтів і клімату плейстоцену, займався міжрегіональною кореляцією четвертинних відкладів Європи. Співавтор Стратиграфічної схеми антропогену України, яка використовується при великомасштабному геолого-геоморфологічному та інженерно-геологічному зніманні для будівництва, меліорації та пошуків корисних копалин. Віце-президент Українського географічного товариства у 2000–2004 роках.
Закінчила географічний факультет в 1982 році У 2008 - захистила докторську дисертацію на тему «Еколого-прогнозна оцінка природно-господарської різноманітності Карпато-Подільського регіону України». Доктор географічних наук, професор. З 2008-го - завідувач кафедри соціальної географії та рекреаційного природокористування. Автор шести монографій і трьох навчально-методичних посібників.
Закінчив географічний факультет в 1975 р. Захистив докторську дисертацію “Антропогенні ландшафти Правобережної України: історико-географічний аналіз, регіональні структури, оптимізація”. Завідувач кафедрою фізичної географії Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського, академік екологічної АН. Сфера діяльності – природнича (фізична, історична, антропогенна) географія та ландшафтознавство (натуральне, історичне, антропогенне). Автор більш, ніж 400 наукових і науково-популярних праць, з яких 20 монографій та навчальних посібників.